Вісник, 1905, ч.31 (9)

— То то 2 е, що він такий несьміліш до дівчат, я знаю. Але
який він добрий, який добрий, мої ви кохані, то пошукати. А який
господар, як на всім розуміє ся... Приложить вам ніс до масла, то
зараз пізнає не то, чи воно старе, але навіть, кілько йому тижнів.
Н а всім розуміє ся. Так візьме горнятко масла з рук баби і вгадає,
кілько важить. Він лише на мужа сотворений.
— Т а я то всьо знаю, мої ви кохані, і я вам за вашу д о ­
броту дуже вдячна, але що тут зробити, що тут зробити Дурна
дївка, сама відпихає щастє від себе...
— Пождіть, я сама з нею поговорю, а тоді змию Пташкови
порядно голову і таки його змушу осьвідчити ся.
— Ой то, то, поможіть мені, дуже вам буду зобовязана. Т а
мені час іти підвечірок ладити... Бувайте здоровенькі, мої ви
кохані..,
Ііавцд вийшла не сказавши й слова про авантуру, яку сьогодня
дома виправила. їй самій стидно стало того. Але се вважала
конечним для доведеня діла до кінця, „для добра самої сироти“.
Як лише ІІоницька замкнула двері за собою, Радецька проговорила
в голос:
— М оя-ж ти добріточко, тебе не доля дівчини так пече, як
той хліб, що вона їсть. Ми на тім розуміємо ся. Але нехай ! Сказала,
що поможу, то поможу, а Пташок заслужив собі вже на те,
щоб не лише зістав канцелїстом, але щоо і жіночку гарну дістав...
X IX .
Марійка скорше вернула зі школи як прийшла Павлїпа. Вона
застала лиш Олеся самого. Він був пригноблений і сумний. М а­
рійка немов відгадала його думки. Вона дивила ся на нього зі
с'півчутєм. Вона знала, що Олесь терпить за для неї, а не має способу
на те порадити. Вона приступила до нього і обняла його
за шию. Олесь погладив її но голові і поцілував у чоло як малу
дитину...
— Б ідна моя Марійко, як ти терпиш. А я на се безрадний.
— Ти може більше терпиш через мене... Чи нема способу,
щоб я уступила ся Подумай над тим, брате. Я бачу, що так
дальше не може бути. Ти мав би вічне пекло, а знов годї, і я
мала-б гріх за те, як би ти через мене мав із жінкою розійти ся...