Вісник, 1905, ч.31 (9)

— Напевно гарбуз, — подумала совітникова. — Треба мені
самій брати ся за дїло.
Вона стала роздягати ся. Зняла капелюх і футро, та стала
в зеркалї поправляти волосе. Пташок узяв футро і повісив обережно
на кілок. Марійка станула біля вікна і дивила ся на замерзлу
шибу. їй пригадало ся, як то ворожать із лшїй на долоні. Вона
вдивляла ся в цьвіти і фіґури, які мороз повиписував на шибі. їй
здавало ся, що з тих цьвітів, із тих крутих ліній вичитає свою
долю ...
Радецька звернула ся до н е ї :
— Братової нема
— в, в кухні, вараз її покличу...
— О ні, не треба. Пташок ! побіжіть до мужа до бюра і скажіть
йому, що на підвечірку я не буду. Так за годину прийдіть
сюди і відпровадите мене...
Пташок не говорячи слова одяг ся і вийшов. Радецька остала
ея з Марійкою. Вона війшла до другої кімнати. Марійка подалась
за нею.
Р адецька сїла на канапі, взяла Марійку за руку і иосадила
біля себе.
— Моя дорога, я ще з вами навіть не звитала ся, — вона
обняла її і поцілувала. — От так сядемо і побалакаємо.
Марійка присіла біля неї на софі. Вона прочувала в Р адецькій
свого ворога.
— Ви плакали, моє ангелятко — промовила до Марійки
цілуючи її знов. — Бож е мій, як ви терпите, а то всьо за для
простого непорозуміня. Я знаю, як то тяжко сироті дівчині. Нема
матери, то нема кому щиро заговорити, порадити. Ви маєте вправдї
братову, але куди їй бути мамою, та ще щирою ! Я її добре знаю,
і вірте мені, щоб не приязнь мого мужа з вашим братом, я не станула
би тут ногою. То страшенно злюща і мстива женщина. А при
тім, ніде правди діти, та вибачте мені за щирість, хоч то ваша
братова і не годить ся перед вами обмовляти її, але саме для того,
бо перед чужим я не сказала би того — вона не має жадної
оглади, жадної осьвіти, от собі проста людина, а при тім злюча.
Особливо ненавидить тих, що стоять висше неї осьвітою. То все
так, усе... Вона й вас ненавидить за для вашої висшости...
Марійка мусїла в душі признати правду Радецькій.