Вісник, 1905, ч.31 (9)

стели мягонько, що я спав як по купели Та сороми ся щось таке
нагадувати. До чого воно Але ти отак у горячцї лежиш тай собі
щось таке розгадуєш, а воно тебе зовсім обмарило. А ти як подужаєш,
то насьмієш ся сама над собою. А ще й панотець намісь
тобі вибити тою пусте з голови, то він іще не знати якого лиха
гірше тебе збаламутив. Йому здає ся, що кождому так як йому
нічого більше нема на голові лиш тото.
— Може бути, Андрійку, що се я з горячки таке говорю та
ще тому, що мене панотець так налякали. А все таки... або я
знаю... Н і! Я нїхтолиця. Візьми камінь та трісни мене по чолі,,
нехай лиш отут ногами з іб ю ! Ой, ой ! Троє малих діточок два
хлопчики, а одна дівчинка, а я бігме не знаю, хто їм батько : чи
ти, чи Йван. Головонько нещаслива, сьвітку мій гірен ький! Щ о я
діточкам уповім, як вони попідростаю ть! Як я їм у очи подивлю
ся ! Ой, ой, ой !
— А цить же, А ничко! Т а бо не плач!... А бодай того пона
хороба втя л а! Не міг отам до своєї грубої попаді причепити ся,
але він мені хору жінку иерепудив. Аничко, цить бо! Будь же
р озум н а! Та що ти таке вигадуєш ! Хто-ж наші діточки гОдує, як
не я Кого-ж вони слухають Мене слухають. Чию худобу пастимуть
Мою. На кого робити-муть, як не на мене Я їх подружу,
я їм ґрунт відумру, і вони мене поховають. Ото-ж я й батько їв.
А ти, Аничко, завсїди завертаєш на тото пусте. Стидай ся !
— Та бо я присягу злом ала! Я божила тобі вірність, а з Іваном
полюбила ся. Ой Госіюдоньку ! земля нідо мною горить !
— А бодай же той ніп онімів, коли тобі таке наговорив!
Та же то кальвін, це ніп. Чекай, чекай! П іду-ж я до нього та запитаю
с я : „Чи ти, мой, ироводиш присягу при шлюбі в сьвятій;
церковці на тото пусте, чи ти проводиш присягу на те, аби люди
в мирности ироживали, аби одно за одне дбало, аби працювали на
хлїб насушний, аби дїтий до розуму приводили, та аби в хвалї божій
із сього сьвіта сходили. Кажи! най знаю, якої ти в ір и “ Т ак
я попа запитаю, аби знав, як мені другий раз жінку страшити.
Аничко ! а спамятай ся-ж, бо се не вийде на здоровлє. Н а платнику,
об’яжи собі голову, най тобі горячку витягне. А що Зара&
буде ліпше.
— Та я вже, Андрійку, розумію, лиш однако менї дуже сумно.
За нічим мені так не банно, як за тими грішми, що ти видав на