Вісник, 1905, ч.31 (9)

Н е менше цікаво було би знати, якою то „безідейністю “
штуркано в очи нашим молодим москвофілам ва границями Галичини.
Адже-ж „ретроґрадність“, се теж свого рода ід ея ; безідейним
назвемо хиба чоловіка, у якого нема жадних ідей, се значить,
який зовсім не думає ні про які загальні справи, висші від його
буденних, еґоістичних інтересів, або у якого всі ті „ ід еї“ обертають
ся в сфері пустих фраз, не вяжуть ся з дійсним житєм,
держать ся лише на показ. І тут певно не помилимо ся думаючи,
що між галицькими москвофілами часів сец есії можна було знайти
богату коллєкцію і круглих іїнорантів та карієровичів, які в своїм
житю не чували нї про яку ідейну боротьбу, і скінчених циніків,
які вже з батьківського дому винесли відразу і погорду до всякої
такої боротьби, винесли незломну віру в вічність та непорушність
грубої сили і забобону, винесли певність, що служачи тій грубій
силї та плюючи на всякий ідеалізм можна прожити щасливо, доробити
ся маєтку і гонорів і вмерти „маститим русским патріотом“.
Отже сей психольоґічний момент — сором перед чужими
— був імпульсом до звороту в таборі молодих галицьких
москвофілів. Характерне явище ! Пригадую, що досить апальоґічпий
факт трафив ся в тім самім, таборі перед чверть столїтєм, у „Академическім
Кружку“ 1 8 7 5 —76 рр. Т оді молодїж також набрала
ся сорому, Драгоманов у своїх листах до ред. „Д р уга“ також д о ­
рікав їй неуцтвом, незнанєм росийської мови й літератури, ретроґрадством
та безідейністю . Т а історія хоч повторяєть ся, але все
з варіянтами. Т оді наслідком ідейного ферменту внесеного писаними
Драгоманова був зворот усього загалу москвофільської молодїжи
до народньої мови, була проба злуки обох студентських товариств,
проба ударемнена заходами „старих“, був нарешті* зворот
одної части молодїжи до новочасних ідей соціялїзму та радикалізму.
А щож бачимо тепер
Самі молоді москвофіли радо називають себе „поступовцями
та лібералами“, та на жаль ми не бачимо, в чім саме лежить їх
ноступовство та лібералізм. Одиноке, чим вони відріжняють ся від
старих москвофілів, се хиба охота — говорити все і всюди по
росийськи. П овторяю : охота, бо від сеї охоти до справжньої вмілости
ще дуже далеко. Але щож у тім поступового, ліберального
Коли б хто будь із нас дав собі слово не говорити ніде інакше,
як лише по нїмецьки, по француськи чи по анґлїйськи, хоч би
й ломаючи, то можна би се в найліпшім разі взяти за невинне