Вісник, 1905, ч.31 (9)

— Та той певно вже устромив иику в землю тай хропе на
увесь степ.
Поміркувавши ще поміж собою хлопці рішили, що один понесе
бурян до д ід а , а другий ніде під місток, розведе огонь і буде
пекти картоплю... Як сказали так і зробили. Ось більший уже й
під містком... Ось він наклав чималу купу буряну і витягши з-за
пазухи чотири картоплини, поклав їх під бурян. Далі витяг із за
онучі сірника і чиркнув його об штани. Запахло сіркою... димом...
а по тоненькому бадилю золотистою гадючкою пробіг огник. Він
усе більшав тай більшав і розгорів ся у чимале полумя. Х лопець
радів, що незабаром буде їсти смашну печепу картоплю.
— Кіидрате ! Кіндрате ! — гукав що духу біжучи Денис.
Він в одну мить був під містком із великим оберемком буряну
і засапавшись кричав:
— Гаси — машина йде!
— Клади мерщій бадиля на огонь, то воно й погасне ! —
нараяв Кіндрат.
Денис так і зробив. Огонь згас... отже лиха іскра жевріла
під буряпом.
П оїзд наближав ся. Підпасичі, зігнувшись із ляком, сиділи під
містком і коли останній ваґон перебіг місток, Денис промовив: *
— Ти картоплі* ще не поїв
— Щ е й пе витягав...
— Вигрібай, може вже спекла ся.
Кіндрат покоштувавши обгорілу з верху картоплину, мовив :
недопеклась !... Отже, не дивлячись на те, що картопля не допекла
ся, хлопці поїли її залюбки. Назбиравши знов буряну вони
понесли його до дїда. Д ід почав спершу гримати на хлопців, та
побачивши, що вони принесли по здоровенному оберемку буряну,
стишив свій гнів і почав підкладати бурян під казанок, у якому
варив ся пшоняний куліш.
Туман хвилями налягав на землю і закривав густою завісою
увесь краєвид. Сутеніло.
— А ну ти, лобуряко, вставай веч ер яти ! — проказав дід
і з цими словами вдарив чоботом під бік Дорохвея.
Парубок підняв ся, позіхнув, ліниво підвів ся і витягши
з кишені ложку присів до казанка.
Четверо чабанів сиділо біля казанка і смакуючи їли пшоняний
куліш із сухим та чорним, як та ніч, що насовувала ся, хлібом.