Вісник, 1905, ч.31 (9)

в еерцї і не схоче її смерти. М арійцї блисиув промінь надії. Як
лише прийде Пташок, вопа буде його ноти просити, поки її не
послухає.
І справді зараз по підвечірку, коли Олесь вийшов із хати,
надійшов Пташок. Павлїна переказала йому через Р адецьку, що
може прийти. Він прибрав ся як на празник, бо Радецька наговорила
йому, що мусить сьогодня осьвідчити ся.
Марійка почувши його голос не могла запанувати над своїй
зворушенєм. За кілька хвиль мала рішити ся її доля.
Павлїна війшла до кухні.
— Прийшов твій суджений, вийди до* нього, і май розум і не
фиркай ся, бо як іще нині нічого з того не буде, то тобі голову
зірву. Ти знаєш, що у мене нема жартів.
Марійка не кажучи нічого війшла до покою. Вона була блїда,
а серце у неї так било ся, як у спійманої пташки. Входячи до
покою вона прижмурила очи. ЇЙ здавало ся, що не може подивити
ся на того чоловіка.
Пташок усьміхнений, виперфумуваний, у фраку і білій краватці
прискочив до неї в лянсадах і став цілувати її в руку та
питати про здоровлє. Марійка усьміхнула ся болючо і попросила
його сідати. Сама сїла на кріслї. Та Пташок не гадав сїдати, приблизив
ся до Марійки » шапокляком у обох руках і проговорив
торж ественно:
— Панно М аріє! маю з вами поговорити про дуже важні
річи... Ото...
— Позвольте, пане Пташок, я вже знаю, чого ви прийшли.
Прошу дуже, сядьте і поговоримо на розум.
Пташок дуже збентежив ся.
Марійка перебила йому орацію, яку собі виробив і так старанно
вивчив ся па память. Він сів при другім кінці стола і ждав,
що скаже Марійка.
— Р іч дуже проста, — говорила дївчина збираючи всї свої
сили, щоб із тої боротьби вийти побідно. — Родина хоче мене чим
скорше позбути ся, хоче насильно, против моєї волі видати мене
за вас, пане Пташок. Повтаряю, що се дїб ся насильно, бо я вас
шаную, але любити вас не люблю. Я в такім страшнім положеню,
що опираючи ся родинї не лишає ся мені нічого, як хиба скочиш
в воду. Я сирота, я на ласцї родини, я безпомічна. Коли опру ся.
тому, то хиба прийдеть ся втекти. Зрозумійте моє положене. Оди­