ДО СТАНДАРТІВ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУСУЧАСНИЙ ДОСВІД ОРГАНІЗАЦІЇДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХТИМОФІЙ МОТРЕНКО,доктор філософських наук, професор,Начальник Головного управліннядержавної служби УкраїниВиступ у СекретаріатіКабінету Міністрів України22 червня 2007 рокуШановні колеги!Темою мого виступу є «Сучасний досвід організаціїдержавної служби в зарубіжних країнах».Я хотів би розглянути цю тему в історичномуконтексті й розповісти, якою має стати державнаслужба в Україні, якщо ми, спираючись науспішний досвід європейських країн і враховуючинаші давні національні традиції публічноїадміністрації, докладемо спільних зусиль для їїрозвитку.Сьогодні я буду говорити переважно проєвропейський досвід функціонування державноїслужби. І перш за все хочу зазначити, що якогосьпевного стандарту, притаманного всім європейськимкраїнам, не існує. Справа в тому, щов самому Європейському Союзі серед країнчленівіснують різноманітні варіанти організаціїдержавної служби. Це залежить від історії розвиткупублічної адміністрації кожної з країн,адміністративної культури, традицій тощо.У aсquis communautaire (сукупності законодавстваЄС, накопиченого на теперішній час)немає норм щодо влаштування систем державногоуправління та державної служби, протеє загальновизнані принципи, на яких ґрунтуєтьсядіяльність державних служб усіх країн –членів ЄС. Спочатку ці принципи були визнанінаціональними судами країн, а потім СудомЄвропейського Союзу. Зараз принципи діяльностіорганів державної служби відображенів законодавстві всіх країн – членів ЄС, середних: верховенство права, чіткість і однозначністьзаконодавства, відкритість і прозорість,підзвітність і відповідальність, ефективність,організаційна спроможність і залучення громадяндо процесів прийняття рішень.Єдині принципи державного управління длякраїн – членів ЄС створили підвалини для формуванняєвропейського адміністративного простору,в якому принципи адміністративного праваоб'єднані в набір критеріїв, обов'язкових длявикористання всіма країнами – членами ЄС, визначенихзаконом і запроваджуваних через системуорганізаційних заходів, процедур та механізмівзвітності. Водночас ці принципи та стандартине обмежують функціональних можливостейдержавних органів і передбачають гнучкістьщодо організації державної служби. Конкретнамодель функціонування державної служби залежитьвід політичної волі уряду країни.Можна навести кілька складових, притаманнихдержавній службі в будь-якій демократичній країні:1) наявність нормативно-правової бази;2) високий професіоналізм виконавців;3) бажання або звичка цих виконавців дотримуватисянормативної бази;4) наявність відповідної системи контролю тастимулювання державних службовців, які підтримуютьцю звичку.24ВІСНИК ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ № 2/2007
ДО СТАНДАРТІВ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУПроте існують і певні вимоги щодо необхідностіврегулювання структури державної службита її компонентів, таких як:• сфери застосування принципів і норм приватногой публічного права;• порядок регулювання законодавства продержавну службу;• структура і моделі державної служби;• система призначення державних службовців;• оплата праці;• права та обов'язки;• відповідальність державних службовців.Дозвольте у своєму виступі зосередитисясаме на описі цих компонентів систем державноїслужби.1. Законодавство про державну службуОдним із ключових принципів європейськогоадміністративного простору є розмежуваннянорм публічного і приватного права, принципівта сфер їх застосування.Під публічним правом розуміємо підсистемуправа, що регулює державні, міждержавні тасуспільні відносини, тоді як приватне право –підсистема права, що регулює майново-вартіснівідносини й особисті немайнові відносини, яківиникають із приводу духовних благ і пов'язаніз особистістю їх учасників. До публічного праваналежать: конституційне, адміністративне, кримінальне,фінансове (включає бюджетне й податкове),адміністративно-процесуальне; кримінально-процесуальне,міжнародне публічне,міжнародне гуманітарне право та ін. До приватногоправа належать: цивільне, сімейне, авторське,житлове, трудове, цивільне процесуальне,міжнародне приватне та ін.Приватне право, за своєю природою, не можезастосовуватися до сфери державної служби,зважаючи на особливості відносин між державнимислужбовцями та їх роботодавцем – державою.Насамперед, так би мовити, «власником»держави є громадяни, суспільство в цілому, якезацікавлене не в отриманні прибутку (що є, певнаріч, основним питанням для приватних компаній),а в легітимності державної влади, забезпеченнінею прав людини, рівності, справедливості,стабільності в державі тощо. У цій ситуації коженгромадянин виступає як рівна державі сторона,оскільки він представляє «власника».Уряд виконує роль своєрідного адміністраторай зобов'язаний забезпечити для населенняті блага, що передбачені конституцією й суспільнимиінтересами. Державні службовці є найнятимидержавою працівниками для реалізаціївідповідних функцій щодо захисту прав і свободгромадян, відстоювання національних інтересівта сприяння сталому суспільному розвиткові.Таким чином, вони добровільно беруть на себеобмеження своїх громадянських прав (аналогічновійськовим, міліції).Саме через те, що державні службовці – це непросто працівники державного сектору, а вонивідіграють важливу конституційну роль, відносиниміж державними службовцями й державоюмають регулюватися законом, а не особистимипереговорами чи індивідуальними контрактами.Існує декілька критеріїв, які відрізняють державнихслужбовців від працівників державногосектору. Державні службовці повинні відповідативимогам дещо іншим, ніж загальні вимоги, установленітрудовим законодавством.Законодавство про державну службу маєзакріпити базові принципи. Перш за все –конституційність – відповідність функціонуваннядержавної служби цінностям та принципам, щозакріплені в конституції й визначають легітимністьдіяльності державної служби. Законодавствовизначає державну службу як інститутдержави, який використовує державну владу,розпоряджається державними коштами, надаєпослуги і створює адміністративний простір длявзаємодії між державою та суспільством. Щобзабезпечити законність і передбачуваність дійдержавних службовців, законодавство про державнуслужбу чітко визначає обов'язки, підзвітністьі дисциплінарну відповідальність державнихслужбовців.Одним з головних завдань закону продержавну службу є забезпечення професіоналізмудержавних службовців у всіх гілках владий на всіх рівнях. Цей принцип вказує на професійніфункції та вимагає професійної кваліфікаціїкожного державного службовця. Для цього в законімають бути визначені принципи відборуі прийняття на державну службу, просування послужбі, а також можливості для відзначеннякваліфікованих працівників.Професіоналізм безпосередньо пов'язаний іззахистом державних службовців від політичногочи будь-якого іншого впливу й вимагає обмеженняучасті державних службовців у політичнійдіяльності. Ключовою є вимога чіткого поділуміж політичними й адміністративними посадами,адже ці дві групи мають різні джерелалегітимності, які не можна змішувати.Діяльність держслужби передбачає відповідальністьїї працівників. Велике значення маєврегулювання конфлікту інтересів на державнійВІСНИК ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ № 2/2007 25