ДО ПИТАНЬ ІСТОРІЇсекретаріату від 29 вересня підтвердила необхідністьзатвердження Секретаріату судовихсправ у складі Генерального секретаріату [8].Наміри Центральної Ради щодо формуваннявласної судової системи знайшли підтримкув ІІІ Універсалі від 7 листопада 1917 року: «Судна Україні повинен бути справедливий, відповіднийдухові народу. З тою метою приписуємоГенеральному секретарству судових справ зробитивсі заходи до упорядкування судівництваі привести до згоди з правними поняттями народу»[8, с. 400].Реалізовувати свої наміри Центральна Радапочала 10 листопада 1917 року, коли Мала радазатвердила законопроект, згідно з яким «суд наУкраїні твориться іменем Української НародноїРеспубліки» [8, с. 408].Наступним кроком на шляху формуваннясудової системи стало прийняття Малою радоюЗакону «Про утворення Генерального суду» від2 грудня 1917 року, який визначав його структуру,компетенцію, місцезнаходження. Закон передбачав,що українські Установчі збори ухвалятьКонституцію УНР. Генеральний суд, який знаходивсяв Києві, складався з трьох департаментів:цивільного, карного та адміністративного. Відповіднодо закону, члени Генерального суду –генеральні судді – обиралися Центральною Радоюза поданням Генерального секретаріату [8].Ще два закони – «Про умови обсаджуванняі порядок обрання суддів Генерального та апеляційногосудів» та «Про прокурорський нагляд наУкраїні» – Мала рада затвердила 23 грудня1917 року [9, с. 63–64]. Згідно з першим законом,Центральна Рада обирала всіх суддів більшістюв 3/5 голосів присутніх за списками Генеральногосекретаріату судових справ. Другий закон надававправо генеральному секретареві судовихсправ призначати прокурорів. У січні ЦентральнаРада обрала вісім членів Генерального суду і вісімчленів апеляційного [2]. Отже, ухваливши законпро створення Генерального суду, ЦентральнаРада зробила важливий крок у розмежуваннівлади на законодавчу, виконавчу й судову.Висновки. Наведені вище дані свідчать проте, що Центральна Рада, створена групоюукраїнської інтелігенції, за час свого існування(березень 1917 року – квітень 1918 року)збільшила чисельність майже в десять разів і налічувала822 особи. Вона стала вищим представницькиморганом усього українського народу.Одним з головних та пріоритетних напрямівроботи Центральної Ради було формуванняорганів державної влади.На початковому етапі Рада як законодавчийорган провадила свою діяльність череззагальні збори та Комітет, що був виконавчиморганом. Після реорганізації Комітету в Малураду він отримав право вирішувати питання,що належали до компетенції ЦентральноїРади, тобто Мала рада отримала законодавчіповноваження. Виконавчі функції були покладеніна Генеральний секретаріат.Таким чином, чітко розмежувалися повноваженняміж законодавчою та виконавчою владою:Мала рада стала законодавчим органом,відповідальним перед Центральною Радою, а Генеральнийсекретаріат – виконавчим органом,підлеглим Малій раді. Після проголошення ІV УніверсалуГенеральний секретаріат був перейменованийна Раду народних міністрів. З 1 вересня1917 року до 29 квітня 1918 року Генеральнийсекретаріат і Рада народних міністрів провелине менше ніж 124 засідання, на яких розглянутомайже 2 тис. питань. Більшість із найважливішихполітичних рішень Центральної Ради прийняті їїзаконодавчим органом – Малою радою.Зі створенням Генерального суду в періоддіяльності Центральної Ради остаточно завершуєтьсяформування трьох гілок влади – законодавчої,виконавчої та судової.Список використаних джерел1. Верстюк, В. Ф. Українська Центральна Рада:Навч. посіб. / В. Ф. Верстюк. – К. : Заповіт, 1997. – 341 с.2. Єрмолаєв, В. М. Вищі представницькі органивлади в Україні (історично-правове дослідження)/ В. М. Єрмолаєв. – Х. : Право, 2005. – 271 с.3. Копиленко, О. Л. Держава і право України :1917–1920 / О. Л. Копиленко, М. Л. Копиленко. – К. :Либідь, 1997. – 205 с.4. Рум'янцев, В. О. Українська державність1917–1922 рр. : Форми і проблеми розбудови/ В. О. Рум'янцев. – Х. : Основа, 1996. – 163 с.5. Солдатенко, В. Ф. Українська революція :Історичний нарис / В. Ф. Солдатенко. – К. : Либідь,1999. – 973 с.6. Грушевський, М. С. Спомини / МихайлоГрушевський // Київ. – 1989. – № 9. – С. 108–149.7. Дорошенко, Д. І. Історія України : 1917–1923 рр./ Дмитро Дорошенко. – К. : Темпора, 2002. – Т. 1 :Доба Центральної Ради. – 320 с.8. Українська Центральна Рада : Документи і матеріали/ редкол.: В. А. Смолій, В. Ф. Верстюк,Ю. М. Гамрецький та ін. ; Ін-т історії України НАНУ. – К. :Наук. думка, 1996. – Т. 1 : 4 березня –9 грудня 1917 р. – 588 с.9. Українська Центральна Рада : Документи і матеріали/ редкол.: В. А. Смолій, В. Ф. Верстюк,Ю. М. Гамрецький та ін. ; Ін-т історії України НАНУ. – К. :Наук. думка, 1997. – Т. 2 : 10 грудня 1917 р. –29 квітня 1918 р. – 422 с.86ВІСНИК ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ № 2/2007
БІБЛІОТЕКА ДЕРЖСЛУЖБОВЦЯАКТУАЛЬНЕ СЛОВНИКОВЕ ВИДАННЯЗ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ *Для становлення будь-якої науки і науковоїгалузі «державне управління» зокрема, залишаєтьсяактуальним створення понятійно-категоріальногоапарату. Кожна наука оперує певнимикатегоріями – найбільш істотними і фундаментальнимиу межах цієї теорії поняттями, щовідображають найбільш суттєві, закономірніуправлінські зв'язки та відносини. На наш погляд,категорії наукової галузі «державне управління»визначають рівень управлінської думки,будучи логічними складовими пізнання публічноїадміністрації в еволюційному розвитку.Побудова системи категорій у сфері державногоуправління, як і суто наукова інтерпретаціяїх змісту, сьогодні перебуває в процесі формування.У «державному управлінні», як галузінаукового знання, остаточно ще не склавсявласний понятійний апарат, має місце вживаннямови інших наук, що інколи не відповідаєспецифіці управлінської науки. Понятійномуапарату, дефініціям управлінської науки інколипритаманні нечіткість, невизначеність, дискусійність,що негативно впливає на розвиток теоріїта практики державного управління. Такий станможна пояснити еволюцією наукової теорії,приростом наукових знань, що відбуваєтьсяза умови зламу багатьох ідеологічних схем.Процес державотворення суттєво впливаєна зміст традиційних для нас категорій та понятьу сфері державного управління, що у свою чергу,зумовлює відповідний розвиток і вдосконаленняпонятійного апарату наймолодшої в Українінауки.Негативний чинник розвитку науки – недостатністьсловникових та енциклопедичних видань,у яких би повністю у вигляді термінологічноїієрархії відображалися теоретичні результатиеволюції у галузі «державне управління» наданому етапі її теоретико-методологічногоосмислення, з урахуванням міждисциплінарногохарактеру та специфіки цієї сфери діяльності.Зрозуміло, що за таких умов створеннятермінологічних словників, словників-довідниківє потребою дня. Тому вихід чергової науковоїпраці відомого українського дослідника в галузі«державного управління» Валентина ЯрославовичаМалиновського слід вважати знаковоюподією для розвитку цієї наукової галузі.Слід зазначити, що це вже друге, доповненей перероблене видання «Словника термініві понять з державного управління». До його змістувнесені зміни, викликані інтенсивним розвиткомнауки державного управління, переосмисленнямавтором окремих наукових підходів,понять, категорій, визначень, здобуткамифахівців у цій сфері та змінами, що відбулисяу системі органів публічної влади України заозначений період.Маючи досвід роботи в органах влади, МалиновськийВ. Я. як практик і науковець творчо* Малиновський В. Я. Словник термінів і понять з державного управління. – Вид. 2-ге, доп. і виправл. – К.: Центр сприянняінституційного розвитку державної служби, 2005. – 254 с. – (Серія «Бібліотека молодого державного службовця»).ВІСНИК ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ № 2/200787