2007. – № 2

ДО ПИТАНЬ ІСТОРІЇКонституція передбачала встановлення в Україніпарламентської республіки. Один з головнихпринципів документа – це поділ влади. Законодавчувладу мали здійснювати Всенароднізбори, які обиралися шляхом всенародногоголосування. Виконавча влада належала Радінародних міністрів, яка контролювалася зборами.Вищою судовою інстанцією був Генеральнийсуд, який обирався Всенародними зборами.Проект Конституції УНР є досягненням конституційногопроцесу в період Центральної Ради, основуякого заклали резолюції Всеукраїнськогонаціонального конгресу й Універсали ЦентральноїРади.На формування органів державної влади в добуЦентральної Ради також впливав Тимчасовийуряд, який негативно ставився до державотворчихпроцесів в Україні. Російський уряд невизнавав Центральну Раду, мотивуючи це тим,що вона «не вибрана всенародним голосуванням,то уряд навряд чи може визнати її виразницеюточної волі всього українського народу»[1, с. 145]. Питання про відносини ЦентральноїРади з Тимчасовим урядом обговорювалося назасіданнях третіх загальних зборів, що проходили9 травня 1917 року. Збори вирішили послатидо Петрограда делегацію, яка підготувала російськомууряду Декларацію Української ЦентральноїРади. У документі зазначалося, що ЦентральнаРада визнана вищим органом влади:«Голос Центральної Ради – голос організованогонароду» [1, с. 284]. Проте Тимчасовий урядвідмовився визнавати Центральну Раду вищиморганом українського народу, відхиливши вимогуукраїнської делегації щодо встановленняавтономії України.За цих обставин вдалим тактичним ходомЦентральної Ради було утворення Генеральногосекретаріату. «У такий спосіб, – писав М. Грушевський,– Центральна Рада оголосила «шах»уряду», поставивши його «щільно перед загрозоюконфлікту» [Цит. за кн.: 1, с. 158]. Побоюваннярозгортання україно-російського конфліктузмусило Тимчасовий уряд шукати порозумінняіз Центральною Радою. У липні 1917 року російськийуряд визнав Генеральний секретаріатвищою крайовою виконавчою владою України.Тоді ж Центральна Рада розширила складГенерального секретаріату. Членами урядустали: В. Голубович – генеральний секретару справах шляхів, О. Зарубін – генеральнийсекретар пошт і телеграфів, М. Рафес – генеральнийконтролер, П. Стебницький – комісарУкраїни при Тимчасовому уряді. Крім цього, залишилисявільними ще дві вакансії – генеральногосекретаря праці й генерального секретаряторгу та промисловості [3].Розширений склад Генерального секретаріатуМала рада схвалила 15 липня. Потрібно булолише затвердити його в Петербурзі. Адже заІІ Універсалом, прийнятим 3 липня, ЦентральнаРада мала обрати наново Генеральний секретаріаті подати його склад Тимчасовому урядові назатвердження [8]. З метою затвердження новогоскладу Генерального секретаріату та для нормалізаціїстосунків з російським урядом у липнідо Петрограда виїхала українська делегація.Центральна Рада підготувала й подала Тимчасовомуурядові на затвердження також Статутвищого крайового органу управління на Україні,або Статут Генерального секретаріату, що складавсяз 21 параграфа. Документ містив новевизначення Центральної Ради – «орган революційноїдемократії всіх народів України». Згідно зістатутом, Генеральний секретаріат був «вищимкрайовим органом управління на Україні» [8,с. 181]. До його складу мало входити 14 секретарів:внутрішніх справ, фінансових, військових,продовольчих, земельних, судових, освітніх,національних, торгу та промисловості, пошті телеграфів, праці, шляхів, а також генеральнийконтролер і генеральний писар. Структура Генеральногосекретаріату свідчить про те, що вінохоплював усі основні сфери державного,господарського й культурного життя.Статут регламентував відносини Генеральногосекретаріату із Центральною Радою й російськимурядом. Український уряд обирався Радоюта затверджувався Тимчасовим урядом.Генеральний секретаріат був відповідальнимперед Центральною Радою, а в період між їїсесіями – перед Малою радою. У разі незгодиГенерального секретаріату з рішенням Малоїради з будь-якого питання воно передавалосяна розгляд Центральної Ради, засідання якоїскликалося негайно. Центральна Рада моглависловити недовіру Генеральному секретаріату,що означало його відставку [8].Проте Тимчасовий уряд не затвердив статуту,натомість видав Тимчасову інструкцію Генеральномусекретаріатові Тимчасового уряду наУкраїні (4 серпня 1917 року). Інструкція складаласяз дев'яти пунктів, у яких Центральна Радазгадувалася побіжно. На відміну від статутуінструкція по-іншому визначала статус Генеральногосекретаріату, який визнавався органомТимчасового уряду у справах місцевого управлінняУкраїною. До того ж інструкція звужувала84ВІСНИК ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ № 2/2007