Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

120 К Р И Т И К А І БІБЛ ІО ГРА Ф ІЯетується історичними джерелами «іздругої руки», з праць російських,українських та інших істориків. Натомістьне знаходимо посилань на«Архив Юго-Запад. России» (зокремат. 5, у якому є документи Київськоїмитрополії 1620-1694, та іншітт. Не використані також «Акты,относящиеся к истории ЗападнойРоссии» (джерела до 1340-1699 pp.),«Акты, относящиеся к истории Ю ж­ной и Западной России» (джереладо церковної історії XVII-XVIII ст.),«Акты и документы, относящиеся кКиевской Духовной Академии» (Київ,1904-08, 4 томи) та інші важливізбірники історичних документів, якіприступні для дослідника в американськихбібліотеках.Багато краща справа з історичноюлітературою, хоча й тут знаходимоповажні прогалини. Автор зовсімне взяв до уваги праці митрополитаІларіона «Українська Церква»(Прага, 1942), «Українська церкваза Б. Хмельницького» (Вінніпег,1956), «Українська церква зачасів Руїни» (1956). Відносно історичнихпраць із XIX століття, якібезпосередньо стосуються теми, добребуло б заглянути до історичноїбібліографії «Материалы для библиографиипо истории народовСССР» (АН СССР, 1933) і доповнитибібліографію.Із поточної історичної літературиавтор не використав дуже важливихпраць проф. Шевельова2), Левіттера3),Вітрама та інших дослід­2) Jurij Serech, Stefan Yavorsky and theconflict of idealogies in the age of Peter I.The Slavonic and East European Review,v. 30. n. 34. 1951.On Teofan Prokopovic as writer andpricher in his Kiev period, Harvard SlavicStudies, v. II. 1954.8) L. R. Lewitter, Poland, the Ukraineand Russia in the 17th century, TheSlavonic and East European Review, v.26. n. 66. 1947., v. 26. n. 67. 1947.Peter the Greate, Poland, and thewesternization of Russia, Journal of theHistory of Ideas, v. 19. n. 4. 1958.R. Wittram, Peters des Grossen Verhältniszur Religion und Kirche, H. Z. n.173. 1952.ників. Звичайно ці пропуски історичнихджерел і літератури значнозвузили дослідну базу автора, який,на нашу думку, повинен зібрати повнішубібліографію досліджуваногопитання.При цій нагоді хочемо спростуватитвердження автора, що КостьХарлампович був «російським істориком»(стор. 59), який насправдібув українським академіком, членомВУАН.Розглядаючи методологічний аспектрецензованої праці, можемоствердити, що автор задовільно опанувавісторичну методу досліду. Восновному характер його історичноїаналізи є більш описово-горизонтальний,ніж вертикальний. Цезовсім зрозуміле, якщо візьмемо доуваги пропорційне відношення історичнихджерел до літератури, якимиавтор користувався в своїй праці.Із дрібніших зауважень згадаємоцитування літератури. Автор цитуєв оригіналі лише російську й українськулітературу. Натомість англійськіта інші цитати подаються вперекладі на українську мову. Нанашу думку, слід було зберегти певнупослідовність і всі цитати подаватив оригіналі, а в приміткахможна подати український переклад.Часами автор зайво наводитьцитати з російської історичної літератури(примітки ч. 124, 131 та інші),бо вони не є джерельного характеру.*Для кращого зрозуміння впливівукраїнської культури на московськув добу Гетьмащини требадокладно зупинитися на деякихпроцесах, які сприяли тим впливам.Недоліком праці уважаємо такожвідсутність окремого розділу, вякому були б з’ясовані складники українськоїкультури того часу, як такожзагальний стан і рівень духовогожиття Києва. Автор лише обмеживсяописом і аналізою культурногожиття в Московщині, яке,як відомо, було на досить низькомуінтелектуальному рівні. Сам описдіяльности київських діячів у Московищиніне дає повного образу