Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

В ІК Т О Р І л я л я 25цюжки срібних островів, крижані скельки серед теплих морівпідлоти. Густі сліди валянок і чобіт, мережані — кальош променямилягли до сухого мармуру сяючих під люстро білих сходів.Люба у пустій читальці. Серед овалів і конусів, плес і хвильсвітла на столах, на підлозі. За рядами зелених і синіх шоломівна варті. Мляво перегортала безсумнівно байдужий їй журнал.Віктор довгої стояв біля неї. Спостерігав, як дівчина щулиласяй пересідлувала свої окуляри. На билці сусіднього' крісла висілоїї пальто. Його Віктор легко розпізнавав серед натовпу. Воновздрівалося йому за тридев’ять земель. І ніколи — даремне!Вразило, ДО' яких неймовірних глибин світилося Любине лице.Як сумно міркували її брови. А занепокоєний ніс дрижав віднапруги. Чекали новини губи.— Люб!І враз, як посуд і поршки з полиці, з обличчя дівчини сипнули,з веселим гамом покотилися на всі чотири боки світу, вихромзакрутилися і назавжди зникли з пам’яті і незадоволення собою,докори, і злість . . . на погоду, розчарування, і вигадані вж е виправдовуванняперед батьками, і свідомість цілковитої необхідности. .. розлуки з хлопцем-однолітком, і «світовий сум», Безпричиннаскорбота насамоті. Безпросвітна, до сліз.Непомірно^ довго чорні очі віталися з синіми очима . .. НарештіЛюба нерішуче встала й мовчки простягнула руки в поданеїй пальто.У першій залі вона, мовчки поклала на стіл1 довгастий том«Красной Нови». На пустих сходах зупинилася й застібнулапальто. А біля дверей на вулицю, голублячи, Віктор довгої натягавна її руки нове чудо світу — ненаглядні рукавички.Віктороівогої запізнення вдома ніхто не помітив. За віяломпідручників і. зшитків на писемному столі спішно розтала зимай несподівано' легкої уляглася снігова буря.Приготувавши лекції з тригонометрії й органічної хемії, Вікторсхопився з-за столу й вискочив до їдальні. Мама стелилаліжкоі. Була такою втомленою, змученою. Хотіла тільки пірнутипід ковдру, погасити світло, заснути. Боляче було дивитися,з якою надією — чи безнадією? — верстала вона останні пів годиниденного шляху, готувала пристань на ніч! Як обережно,знялися перед дзеркалом і вп’ялися щупальцями в чорну копицюволосся під білим гребінцем знайомі з дитинства руки! Коліньмина стілець зібрався тато. Обпершись ліктями об стіл,переціджував сторінки позичених у сусідів «Известий». Вікторзаглянув у газету, а потім довго спостерігав батькове обличчя.. . . Газета під абажуром давно е ж є уподібнилася до брудноїскриньки з хробаками, черепашками і плазунами. Гидкий світоктакий . . . Клубок найнижчих, примітивних, самодостатніх, бездушних!