Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

В ІК Т О Р І л я л я 11весні, у зам кненом у щ е від проспекту паркові, втрьох, гу л ял идо обіду. Він, В іктор, захлинався, пінився. Л ьока й тато м овчали.Н ареш ті батько сказав, н аче перекреслив, н е читаю чи, брудну сторінку д иктан та: «Без д яд ьк ів з тіткам и, без твоїх х лопчаківі сільських дівок у хусти н ках п ід б о р о д у . . . немає у к р а їн ­ської нації. Н емає н адії н а волю й лю дське ж и т т я н а наш ійзем лі. Н а майбутнє. Ч у ж і тобі „вони”, — це „м и” ...» С казавпросто й холодної. П роте зовсім ясно стало В ікторові, щ о лю битилю дей — розум но й гарно, щ о сам озакоханість — дурна, безрадіснаі з л а . . .Дома він загл янув у дзеркало: до м алолітнього ніц ш еан цяу важ н о п ригляд ався не павич, а м аленьки й і виснаж ений недоїданнямх л о п ч и к з добрим і задум ливим обличчям. Очі, щ оки ірот ледве встигли поховати р в у ч к у доброзичливість і навіть захоплен ня . . . неоф іта.Егоїзм і ал ьтр у їзм лю дей і народів стали наскрізною темоюВікторового щ оденника. З багатьох записів він нам агався виточити«справж ній аф оризм ». Н а так и й кш талт: «Людоненависниккар ається огидною, незносною лю бов’ю до себе самого» . . .Н отатки довш і, н іж на п ів сторінки атрам ен ту або й олівця,В іктор мусив у ж е обминати. Його дещ о інтригували тіл ьк и пообкусувані,пообрізувані з усіх боків дрібні см уж ки паперу: зяк и м наміром п искаті по-крокодилячом у кабінетні н ож и ц і повитин али їх із призн ачен и х н а страту сторінок? !«Часто вночі я насолодж ую ся в ж е н е т а к книж кою , її тексту ­альним и тонкощ ами, н е її змістом, а нею породж еним настроєм,теплом у грудях. К нига — забутий підмурок. А перед очим а —ф ан тазії, мрії, у ява поверхами, п о в е р х ам и . . . В ідблиск, блиск весельчати й ! Ве селковий ! »«М емуари? Л истування? — Р о зтн у ті груди творців. Видно, я кб’ється серце, я к працю ю ть легені.»«Всихають, мов тополі, верш ки мистецтв. Ф ак т і тех н іка чорніють над ж ивою зеленню у яви і поетичної вигадки. Лю дей вабитьф о то гр аф ія — н е м алярство, кіно — не театр, нарис, д окумент,біограф ія — не ром ан . . . ( — Додумати! О бґрунтувати ! ! ! )».«Розвинути д у м ку про книгу, я к згусток енергій, я к стократнозгорнутий дубовий п ей заж країн и , я к щ іл ьник творчи х м о ж ли ­востей нації». Додано пізніш е: «П очуття було — пиш на з ’ява,а н а папері п роявилася м ізерн а м істкість думки. Б ез відкри ття.Т іл ьк и образ і красномовство, н а ж аль».С тосик білих і кольорових п іваркуш ів і четвертин, несподіванов аж к и й і вигинистий, звично ліг за вощ ану обкладинкузш и тка. В іктор н аш ви дку пробіг очима тіл ьк и п рикінцевий абзацостаннього зап и су в щ оденникові:«О стання н ед іл я року 1936 .. З р а н к у й по обіді вовтузи вся зкнигами. Н еймовірно втомився. А ле тепер у ш а ф і й н а черво­