Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

62 БО ГДАН БО Й Ч У КРукою сперся на ребро гембльоване,В ребро ж иття втиснув востаннє руку.І смерть прокляв очима і губами.Глянувши на пройдений шлях, голова колгоспу шкодує, що невсе було зроблене як слід, що багато не дороблено, не довершено(як звичайно в житті буває); йому й по смерті болиїть убогість Гапчиноїхати , п’яний Степан, в смуток якого він не увійшов душею,те що не вііддав достатньої любов и Марині та ін. Від цих чорнихдраматичних картин поет відхиляється на хвилину до побутовоїкартини весілля в розділі «Невидимі сльози весілля», де дає веселішийнастрій жвавою ритмічною композицією (хорей), дещо погіднішими(метафорами, суміжним (іаіа, бб) римуванням, і навіть звнутрішніми римами:............................ Пахне кропом в хатіКукурікають на стінах півні пелехаті.Вітер голову просуне, візьме руки в боки.Пронесеться з сватом Гнатом вивертам високим.Але це була тільки композиційна павза, поет зараз ж е наводитьтугу і плач молодої, скрипки-Соломії:Несу я ніжність у світи жорстокі,Її бджолою брала я з століть,Щоб в ці скажені і трагічні рокиКоханому хоч хвильку пробриніть.Тут рукою жінки подає поет ніжність, людяність, лірику, мрійністьі мистецтво, — як лік і полегшу на жорстокості, на нелюдяність,на хабарництво, де шлюбну постіль стелять грошима, наті «золоті п ’явки», що ссуть кров людської душі.Кульмінується перша частина поеми розділом «Українські конівад Парижем». Цей розділ — мовби метафорна історична синтеза,від прадавніх часів, коли «шугали тут жар-птиці, із глини ліплені,пропечені вогнем», через часи, коли степом (ніби тілом поета,якого в якійсь сюрреалістичній метаморфозі прадревній глинянийкінь перетворив у степ) мчала «орда іржава, буйна і розхрістана»,коли Бористеном гнали «в розпалі шаленім» орди, — аж до сучасногоПарижу, символу сучасного мистецтва (порядком цієї ж сюрреалістичноїкомпозиційної логіки, поет з ходом століть проходитьвідповідні метаморфози і вкінці проростає палацами, халупами, мостамиПарижу, і Сена пробігає навскіс по ньому). І тут на цьомувічному скитському коні (символі творчої тяглости і блиізькости ЛЮ­ДИНИ з людиною через мистецтво) їде Пікассо. І саме Піка,осо, богові,творцеві, майстрові, який з глини коней викликає і в якого