Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

М И РО СЛАВ П РО КОПв 1959 році тільки 60,3%, а росіян 28,2%, хоч відсоток відношенняукраїнців до росіян в УРСР є 76,8 до 16,9, отже росіян у КПУ далінепропорційно багато. Але якщо йдеться про «керівні кадри» КПУ,то, за даними XX з ’їзду, серед них мало бути українців 68,8%. Для порівняннятреба пригадати, що в 1940 році в ЦК КПУ було тільки 40,0%українців, а в 1920 році в цілій КПУ українці творили тільки 19,0%членства. Білінський пояснює цей ріст українства результатом соціяльно-економічнихзмін в українському суспільстві, передусім ростомукраїнської фахової інтелігенції, яка хоче м аїи голос у владіна своїй батьківщині. Ці зміни; змушують Москву останнього часуставити на пост першого секретаря ЦК КПУ людину українського родута допускати українців до апарату КПРС, включно з президієюЦК. Але це порівняно велике число українців в партії зовсім не говоритьпро їх вплив на її національну політику. Бож якраз в останніроки російські централісти увели в програму партії концепцію злиттянацій, здійснюють безоглядну русифікацію, насильно накинулинеросійським республікам голосний шкільний закон з 1959 року, напідставі якого російські діти на Україні не мусять вчитися українськоїмови, встановили курс на дальшу централізацію влади в Москвіі обкраювання прав союзних урядів тощо.Така політика Москви кидає понуру тінь на українські перспективи.Ш укаючи їх, автор проводить лінію поділу між загальною народноюмасою і керівною верхівкою. Щодо першої, то1 тут головноюпідпорою українства може бути насамперед українська хата, в дальшомуцерква, іа в цілому побут, традиція, звичаї, що> зберігаютьсяпередусім на селі. Якщо ж йдеться про інтелігентську частину населення,і тим більше про керівну верству, то головним, ворогом українстватут1 треба вваж ати насамперед ті великі персональні шансикар’єри, що їх дає людині приєднання до російської культури, а вдальшому — до російської національності!. Так родяться байдужі,кар’єристиі чи прямо1 запроданці. З другого однак боку, серед інтелігентноїчастини народу мусять діяти такі стимули, як почуттяприналежности до окремої національної спільноти — що виразно задокументованеу переписі населення 1959 року, — почуття приниження України в порівнянні з Росією, а тим самим почуття протестучи принаймні свідомости, що нація є об’єктом чужої політики:, а непаном своєї долі. Знову ж керівна верхівка хоче, по змозі, якнайменшебути залежною від метрополії, хоче мати свободу рухів у володінніпровінцією. Крім того, в неї також може деколи родитися свідомість,що для того, щоб зберегти себе при владі, треба, мати якийсь зв’язокз власним народом і на нього спиратися.Кінчаючи, свою студію, Білінський передбачає такі можливостірозвитку і ставить такі прогнози: якщо режим утримається довшийчас при владі, українці правдоподібно здобудуть для себе такиймодус вівенді, який виключатиме упокорююче приниження, що маломісце за сталінського періоду. Якщо ж режим буде поступово вивітрю­