Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

В ІК Т О Р І л я л я 43Н іколай В ороній боком уеівся з а п ар ту й задоволено спостерігавучнів. Він не поспіш ав розпрощ атися з українською ш колоюй м ахнути н а Л енінград. В ін скрізь був удома. Йому скрізь булогаразд.Н ареш ті всі востаннє сіли за свої парти. С л ухали — несподіванок ж адних! — директора ш коли. В ідмінники, Н іна Б ондарчук іВ іктор Л исенко, — двічі: так о ж у кабінеті.У сутінкові коридора було т а к тихо, н аче В іктор з Ніною вночізабрали ся до ш коли. Зам кн у ті двері к л я с и . . . Л унким и сталик р о к и . . .Л едь помітно м інився паркет. Таємниче посм іхалося червонедерево. П оснули підведені чорною лінією зелені, салатні панелі.Р озій ш лися хлопц і й дівчата. Д р у з і. . .Людей зн ай ш ли у ш кільн ій канцелярії, м аленькій і затиш ній.З а чергою, сперш у дама, потім дж ентлм ен, п ідсіли до масивногостолу біля вікна. — В идно було знайом ий з дитинства ф л іґел ь ісадок за ним. С ива ж ін к а у виш иваній сукні, голубий барвінок натонком у полотні, урочисто піднесла Н іні й В ікторові атестати, попр о х ал а розписатися в к н и зі й міцно, довго тиснула р у к и випускникам.Її р у к а була крейдяною , а нігті ж овтим и, я к зварен акукурудза.О грядна дівчина у білій блю зі п ід н яла голову від д рукарськоїм аш инки й п осм іхнулася ніж но, н авіть соромливо. Промовила::«До побачення!»Н а вулиці, посеред дороги, давно в ж е чекав н а В іктора Л ьока.Вдома, нетерпляче, — бабуся і Л ял я.В обід прибігла з л ікар н і мама. П рийш ов, несподіваної, з ф аб ­ри ки батько.. . . Ч ерез годину тато в ж е здав н а пош ті цінний п акет н а секретаріят університету й п оклав у п ортф ел ь засвідчений п еч аткоюреєстр посланих документів. В іктор мусив тіл ьк и підписатизаготовлену д л я нього заяву, а потім постояти збоку від віконця йспостерігати схвильованого', н авіть збентеж еного батька, і, за с к л я ­ною стіною, спокійного, к ам ’яного урядовця. Лиса: голова його:сторч поставлене яйце. А н іс чорний, власне, синій чи бузковий.Червоно-синьо-біла краватка на ренаній ш иї. П олотняний х ал атн а плечах.Т епер треба було чекати.Н а заокругленом у ку ті двоповерхової полтавської пош ти, нан и зьки х м арм урових східцях п ід бляш аним п іддаш ш ям н а л ан ­цю гах, тато витягнув з ж и л ета годинник і глянув, заспіш ив. АВ іктор піш ов додому. В ласне, до Л ялі. В она готувалася до вступногоіспиту до М осковського університету. Н а історичний ф а к у л ь ­