Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

12 О Л ЕКСА ІЗА Р С Ь К И Йних [полицях — порядок! Парода! ! ! Смішної, 'звичайно, протекож ен новий порядок старих кн и ж о к м ене ощ асливлю є. Н а небізр а зу веселка дугою: іл ю зія доглибинних зм ін душ евних, н ад іяна від криття нових д ж ер ел щ а с т я . . . М уж ніє, диво дивне, волядо праці, до перемоги, до ж иття!»В іктор погасив лям п у й мимоволі посміхнувся: так ж алісно,прощ ально блиснула й н аче заверн ула в ніч його кім натка. З гадал ася посадка н ад залізницею і кольорове світло, вогник н адрейкам и, — т а к відвертався, т а к зн икав за спиною . . . Л еопардомна стіну з р а зу плигонуло вікно. Н а брилу пройнятого м ісяцемльоду н авиворіт наш итий сніп вусати х тр ав і круглобокихтроянд. З-п ід дверей і, прож ектором , у ш п ар у зам ка до» тем ноїхати ки н улося світло з їдальні.Батької веч ер яв за столом. В томлений, проте . . . по-святковом узбудж ений і н авіть рож евий: т а к радів, щ о Л ьока з товариш ам и,гостює, щ о Віктор' — г у л ь н е . . . Тато вискочив, слідом за бабусею,до дверей випроводж ати сина. І навіть, без ш ап к и і розігрітий,н а сніг, в голомозий провулок.*Н астрій у п алац и кові н а Д ворянській вулиці з вечора і м ай ж едо р ан к у був п ід со л о д ж ен и й . . . отрутою . Зустр іч Нового Р о кускидалася н а прощ ан н я д авніх друзів або н а ум овлену в юностізустріч колиш н іх учнів д р у ж н о ї кляси.У передпокої з м авританським и колонами і кам ’яним м ережи вом підлоги В іктора зу стр іл и свіж і краватки н а білих сорочках, п арадні п ід ж аки , модні сукні, вихідні черевики, п ар ф у м и ,. . .М аври ч екали тіл ьки н а В іктора. В одну мить висипалися йомун азустріч і, я к він стояв, у тяж к о м у пальті, у ш кір яній пілотці,навіть у калош ах, поволокли його до червоної зал і з арабським икилим ами, старовинними отам анками, доі білої їд ал ьн і з н ак р и ­тим у ж е столом, а потім, повз зам кн уті двері, несподівана довгимкоридором — н а кухню . . . Усі, циганським табором.Щ о за біль! М ить д р у зі здавалися чуж им и. М имоволі постарівн а десять років і він, В іктор: потьм яніла душ а. Н аче с р іб л о ...Ю нак ж артом відповів н а ж арти , посміш кою н а посміш ки і, одноразово,боронився від знайом их у масі, попарно1й поодинці рук:вони х ап ал и його за р у к а в а й полу пальта. Знайом і з дитинстваобличчя: .. п ’ята, сьома, восьма, нареш ті, й десята кляса . . . Авін думав, в ви ж алося йом у — прийдеш нє. Сьогодні воно проглянуло. . .Серед веселощ ів п ід Н овий Р ік він уперш е вгледів усім їмразом і кож ном у зокрем а приготоване долею . . . відчуж ен н я, з а ­буття! Н а загибель так п ричеп урилася стара друж ба. Т ак розквітла.