Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

В ІК Т О Р І л я л я 47Н атал ія О лександрівна ч екала н а нього з д ев’ятої ранку. С казала,склавш и р у ки на столі, що тепер ж и т т я її перетворитьсяв чекання.— В ікторових листів, ш кіл ьн и х перерв . . .— Я т а к і зн ала, — прош епотіла Н атал ія О лександрівна білядверей, — що ти п оцілуєш мене н а прощ ання! — І в ж е н е стримувала сльози.У Й оганни К ар л івн и була учениця.— В еликого успіху! У всьому! Усього найкращ ого, mein H err! —вона по-солдатськи встал а з -з а столу й подала учневі руку. З а ­см іялася й провела до н ад вірн іх дверей.П ісля обіду В іктор гуляв з братом у паркові. Обидва, наче р у ­кою, відводили н е тіл ьк и розм ову про. розл у ку, а й дум ку. Онщ е скіл ьки годин . . .Ж о в к л о вж е, зл італ о н а травн ики й алеї листя.. . . Згодом В іктор приліг подум ати . . . Н а своїй подуш ці, підсвоєю ковдрою . С еред своїх кн и г довколо стола . . .Б у в це страх. А ле згодом почуття відстоялися. В иструнчилисядумки.П риємно було н а душ і, що він учора, вдома щ е й н а станції,розвеселив Л ялю , 3 хати, з П олтави, з У країн и вона п о їх ала н етакою сумною, не такою самотньою.Н адвірці в ж е стояв гурт лю дей біля Лю би й Е льки.Люба, розпалена, посм іхалася мовчки. Своїм думкам. А зд а­валося, наче вона ж ар ту вала, кпила з ки слих фізіоном ій мам. Р азочі її зустр іл и ся з Вікторовими. І задум алися.Е лька чекав діла: треба було п ік л у вати ся про двох дам . . . Н ай ­гірш е було з пересадкою у Х а р к о в і!... . . В іктор л еж ав з заплю щ еним и очима у своїй кімнатці. Оп ’ятій бабуся відчинила двері м а м і. . .М ама прийш ла просто ДО’В іктора:— Чого ж тут, власне, хвилю ватися? ! Я т а к дум ала сьогодні... Т и ж їдеш вчитися .. .В іктор щ иро засм іявся. А мамі все н а світі зд алося дурним ізаплутаним . Зіб р ал а в п латочок сльози.А В іктор останню годину пробув у К иєві. Й ому захотілосязн ову п ереж и ти р ан о к у поїзді, до ц яточки звірити в р аж ен н я .. .Треба було в зяти н а облік кож ен п орух душ і й дум ки, к о ж н у тіньу ранковом у вагоні й ж аліб н е п остукуван н я к о л іс .. . Я к пособачомуп окірно бігли тоді вагони серед рей ок до виднокругай н аван таж ен и х товарю г-еш елонів. Я к н ап ер екір цілом у світовірвався кудись збіглий, видно, паротяг!Н а київській станції — несподіване перетворення в краплинку,в п и л и н ку . . . Н а сходах до порож ньої зал і В іктор зупинився, гл я­