Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

М И РО СЛАВ П РО К О ПЗ приводу чисток на Україні в другій половині 30-их років Салівантпише: «Сталін почав виразний курс дискримінації неросійськихнародів і звеличення Росії та всього російського» (стор. 227), і «Хрущоватакував тих, які намагалися відділити Україну від Росії»(стор. 228). У світлі цих тверджень автора незрозумілою здаєтьсяйого ж: такиї думка, що щ він висловлює кілька сторінок перед тим(223), кажучи, що «здається неправдоподібним, що національне питанняграло якусь важливу ролю в тих чистках», або що (стор. 224)«мало уваги присвячували; українському націоналізмові». Ф акти жтакі, що якраз у ті роки преса була переповнена атаками на здогадних«українських націоналістів», і цих фактів сам: автор зовсімне заперечує.Присвятивши порівняно мало місця воєнним подіям на Україні,Салівант докладно описує другу хвилю наступу російського централізмуна Україну в перші повоєнні роки. До речі, роки 1944-1953він називає роками найбільшого наснаження наступу, перераховуючивідомі атаки на українських істориків і літераторів за «ІсторіюУРСР» 1943 року та «Нарис історії української літератури» 1945 року,далі атаки на поодиноких діячів культури!: Панча, Рильського, Городського,Малишка, Крижанівського, Киршпока, Сосюру та ін.Показником нагальности наступу Салівант уважає м. ін. Такі словатодішнього першого секретаря ЦК КПУ, Леонида Мельникова наXVII з ’їзді КПУ в 1952 році: «Буржуазний націоналізм є найбільшживучим і політично небезпечним пережитком капіталізму в думаннілюдей. Ми мусимо демаскувати всякі вияви українського буржуазногонаціоналізму, де б вони не виявлялися». Цей наступ, каж е Салівант,показує «яку далеку дорогу пройшли радянські вожді від1922 року і від часу, коли Ленін закликав дати радянським республікамповну самостійність, за винятком військових справ і справзакордонної політики».Салівант уважає, що по смерті Сталіна зайшли серйозні змінив російській політиці стосовно України. Показником цього мало ббути, з одного боку, допущення українців до сіпівпартнерства в керівництві.імперії, з другого — рішення верхівки КПУ, що в такійспілці вона зацікавлена, що вона мусить погоджувати українські інтересиз інтересами імперії та що в нагороду за це перед нею самоюрозкриваються широкі можливості стати фактором не тільки в Києві,але також і в Москві. На таких людей зокрема поставив Хрущов.Правда, Салівант визнає, що ці нові керівники КПУ зовсім не такіяк їхні українські відповідники з 1920-их років, що це люди в більшостізрусифіковані, в тому числі також етнічні росіяни.Новий курс, каж е автор, приніс також деякі досягнення українцяму галузі мови, літератури, культури, а також поширення правукраїнського партійного і державного апарату. В тому однак авторбачить зерна майбутнього конфлікту. Бо тому, що .ніколи в своїйісторії комуністична партія Радянського Союзу не розглядала на-