Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

60 БО ГДАН БО Й Ч У КЛанцюг розвитку українського' модернізму перекинувся через кордонипо цей бік і виявив себе в творчості Богдана І. Антонича, ВадимаЛесича, деіякиїх членів літературної групи, зв’язаної з Праггою; пізніше в творчості Тодося Осьмачки (який належав до поетів20-30-их pp. і якому пощастило вирва,тиіся через кордони),Василя Барки та, нью-йоркської групи. Цей процес, характернийзвільненням ітворця від всяких встановлених форм і вимог, невпиннимвідкриванням нових поетичних світів, руйнуванням зайвогоі будуванням нового', суб’активізацією, — почався, в нас пізніше,ніж у Франції (Бодлер, Рембо) і майж е одночасно із подібнимипроцесами в Італії (Монтале, Квазімодо', Унґаретті), Еспанії(Хіменес, Льорка, Александре), в Америці (Павнд, Еліот1, Каммінґсі)та з великим суцільним: процесом відродження в Південній Америці(Уїдобро, Неруда — в Чіле, Хорхе Люїс Борхеїс — в Аргентині, Каргрера Андраде — в Еквадорі, Друмонд де Андраде — в Бразілії,Евґеніо Фльоріт — на Кубі, Отер о Реїче — в Болівії, ОктавіоПаз — у Мехіко, якщо1згадувати тільки деякі, не обов’язково' провідніімена). Український вклад у цьому загальному процесі часомслабший, часом1 сильніший, часто рівноцінний творчості їхніх західніхколег. На всякий випадок у світовій літературі немає нічого1подібного до творчости Тичини, Бажана, Антонича, Барки — а цеговорить дуже багато.Як було сказано, в мистецтві ніщо' не1 вмирає. Без уваги наПрокрустов© ложе, в 60-их pp., коли почали розсипатися гіпсові,мумії, відродився процес, придушений в 30-их pp., у творчості відомихпоетів шестидесятників; а сьогодні на Україні є вж е біляста наймолодших адептів поезії. І якщо ми зробимо спробу встановитимісце1 поетів-шестидесятників у цій перспективі, то воно будеближче до процесу 20-их pp. Ці молоді поети, можна припускати,формувалися на творчості раннього1 Бажана, Тичини, Плужника.Можливо', на поезії Пастернака; пізніше домандрували доних, бодай фраґментарно, Антонич, Льорка, ш Неруда, може, польськіпоети модерністи;. У шестидесятників помітна свобода у вж и­ванні поетичних засобів, праця над індивідуальним обличчям у стилі,акцентування метафори, оновлення ритмічної конструкції та свіжаріима (дещо з цього самозрозуміле в нормальних умовах). Не можнаще тут говорити про суцільну метафорну архітектуру (як от1у Барки,Ацдієвської, Ю. Тарнавського'), не видно ще музичної дисонансноїкомпозиції, не розсунені ще творчі можливості До' меж надреального',несміливі щ е інновації в ритмічній композиції. В) деяких останніхпоезіях шестидесятників помітний навіть схил униз, витворюєтьсявраження, що поети, відірвані від основного' річища світової поезії,також під, офіційним тиском, відчувають брак перспективи. Винятоктут становить Іван Драч. А спроби наймолодших поетів дуж е щене довершені, тут можна хіба, говорити покищо' про можливості, австановлювати їхнє літературне місце ніяк, не можна. Таке загальне