Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

П Р А В И Й Т А Л ІВ И Й УМ О Н АСТРО Ї 65шов у собі силу повернутися до первісних джерел свого надхнення:до стихій природи — вогонь, вода, земля, повітря, світ рослин ітварин, ф антазія (і метафора. Тоді він створив нові, зріліш і книги,які роблять його либонь найбільшим поетом еспанської мови; всіхчасів і народів. Нічого не втративши з своєї метафоричної сміливости,він дійшов до своєрідної клясично-кришталевої прозоростита легкости — у гігантичних полотнах великого дихання, по 10, 20і більше сторінок кожне. Його творча ф антазія справді не знає ніякихмеж. Особливо разючі його об’ємні «odas elementales» («стихійніоди»).Усі ці нові твори підкреслено модерні стичні, а соцреалізм уних і не ночував. Щоправда, Неруда вважає за свій обов’язок відчасу до часу то похвалити Леніна, то лайнути «капіталістів», тоякнебудь інакше зробити комплімент компартії. Але це вже робитьсятільки зрідка і майже не порушує загального враження справжньоївеликої поезії грандіозної зображувальної сили.Спитати б, як то можливо залишатись переконаним комуністом,переконавшися на власному досвіді, що соцреалізм не тільки несприяє зростанню обдаровання (отже — він пов’язаний з брехнею),а й, навпаки, він його душить, а при тому не приносить навіть іістотної користи для «справи»?Доводиться нам припустити думку, що Неруда кривить душеюзаради життєвих переваг, пов’язаних з перебуванням у партії: справжні,гарні вірші для особистого задоволення й для світової слави,а зрідка покиви Леніну — заради збереження партійних ласк. ЩирістьНеруди тим більш сумнівна, що рідкісні його теперішні партійнівисловлювання завжди з мистецького погляду набагато слабшівід його істотної теми: захват природою, любов’ю до ж иття й багатоманітністюсвіту.Для нас важливо ствердити, що найбільший з нинішніх поетівкомуністівтак само усвідомлює брехливість комунізму, як і ми зв;ами. Тільки що він воліє до- пори, до часу, керуючися засадами здоровогоглузду, про це відкрито не заявляти. Nota bene...Отже, ні про який релігійний фанатизм (як, приміром, у МиколиОстровського, автора роману «Як гартувалася сталь») у даному випадковіне може бути й мови. Інакше Неруда або не змінив би своєїповедінки після мистецької невдачі з «Піснею всіх», абож — переставби бути комуністом.Випадок Брехта закінчився менш сприятливо. Кращ і його драми,що обґрунтували його славу, як от «Ж иття Ґалілея» (1938), «МатінкаКуріаж та її діти» (1939), «Добра людина з Сичуаню» (1940)і «Кавказьке крейдяне коло» (1944), усі були написані на еміґрації,у «проклятих буржуазних країнах». Відтоді як Брехт оселився усхідній зоні Німеччини, окупованій більшовиками, він більш неопублікував ані одного визначного твору аж до самої своєї пере д ч а с н о ї смертиі у 1956 році. Снуються чутки, ніби за причину, що