Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

П Р А В И Й Т А Л ІВ И Й УМ О Н АСТРО Ї 69етнічному феномені. Пікассо був би куди менші ефективний, якби! вінзображував Сталіна, слідуючи канонам соцреалістичного іконописуабож канонам звичайних у «пролетарському» мистецтві здорованівз молотком чи з агітаційними плакатами.Це бо все — тільки незатишна зовнішність комунізму. Тим часом,Пікассо зображує його суть: те темне нелюдяне нахабство, ту байдужу жорстокість, ту цинічну потворність, ту наругу над усім,що є на, світі прекрасного, — над природою, над жінкою, над коханням,над життям, — що нимиї повні всі його твори, починаючиз випадкових штрихів олівцем денебудь на б лямках кавареньі кінчаючи найамбіційнішими багатобарвними декоративними паннота керамікою.Його розкішні рисунки голого тіла відтворюють у людині самете, де більше ніякої людяности нема: тільки нахабна похвальбасвоєю красою та силою. Навіть найкрасніші зображення жінок уПікассо відштовхують байдужою, знущальною озвірілістю, а йогомітологічні фантазії особливо охоче спиняються на властивій грецькіймітолоігії чуттєвості, яка породжує потвор. У нього при з ’єднанніантичного героя з богинею завжди присутній мінотавр.Зросле останніми десятиріччями відчуття античного світу як накопиченнянечуйних, приголомшливих своєю зміїною яскравістюстраховиськ значною мірою народилося з йото ілюстрацій до «Іліяди»•паї з інших численних звертань до> античної тематики.Але його ж інки з мотузяними й квадратовими обличчями, постійнопороджуване ним зведення живого до механічних і геометричнихскладових чаїстин — говорить про істотне й глибоке відчуття невблаганногомертвотного жаху. Спотворені обличчя Пікассо — люті ідоли,нечуйні ні на які благання, чуж і будь-яким жалощам. Скрізьодин тільки «вищий» інтерес партії, за яку завгодно ціну.Дійсно, Пікассо може похвалитися тим, що він створив світ,в якому й справді нема ніякого Бога.На початку своєї кар’єри Пікассо скандалізував буржуїв відхиленнямвід загальноприйнятих норм. Але справжня мета його —жахати.Невже Пікассо, зробивши зло відчутним, сподівається своїми! зображеннямиспонукати людство передумати й звернути з ш ляхів саморуйнування,що на них воно ступило?Та тоді, знову ж таки, як він це зуміщує з сприянням компартії?В| цьому полягає основна суперечність його життя: неприйманняйого творчости радянською владою, яка, можливо, розгадалайого згубну для себе сутність і яка не припиняє гудити; його усвоїй пресі, — а, з другого боку, його принизливе запобігання передкомпартією, не зважаю чи ні на які штурханці.Звичайно, обдарованість не завжди збігається з високими моральними:властивостями, але все таки... виходить якось незручно!Як і багато інших мільярдерів, Пікассо грається в вогнем. Ануж,