Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

34 О Л ЕКСА ІЗА Р С Ь К И Йся з К рим у. З нього- рвал ася й п ал ах котіл а с и л а . . . Тоді він довговодив В іктора від редута до редута, п оказував рукам и, начедиригував Грандіозною оркестрою , розповідав і вим альовувавкийком н а пилові посеред ш л я х у бойові м а п и . . . П ерекреслю ­вав їх і знову малю вав і п оказував . . . Р озійш овся не абияк!В іктор почав користуватися бібліотекою М иколи Григоровича.Вірний солідному часові своєї молодости, Н імченко настирливорадив н е тіл ьк и прочитати, а й проробити, н авіть законспектувати. . . Б о клеву «Історію ц и віл ізац ії в А нглії». Ч и тан н я здалосяВ ікторові спочатку «відкриттям А мерики», та зго д о м . . . далапро себе з н а т и . . . спрага визволен н я з-п ід кам ен я незно-симихсторінок з тонкорунним текстом н а дві довгих ш пальти! Втомая к а ! . . Н удота . . .Н ареш ті настав ч еканий ранок: хлопець відтарабанив книжи щ у . . . А позичив р о зкіш н у «Історію Н ідерляндів». І ж и ттєписК ар л а X II. К р ім того, М икола Григорович п одарував йомуприм ірник промови, 1909, н а Гоголівських торж ествах у П олтаві.Н у, а Б о кль проковтнув ц іл у осінь з л и ш к о м !..*О станній р ік В іктор ні р а зу н е був у М иколи Григоровича.Зустр іч ал и ся в ш колі. У читель радив писати, писати й писати.І братися в К иєві за у країн ську ф ілологію . Згадував старий К и ­їв. І своїх друзів: Н аум енка й Ж итецького. Або — останнюзустріч з Винниченком. У театрі.— Т ак довго- не в т р и м а є т ь с я . . . Або країн а задихнеться, ви ­тягн е ноги . . . Н е тіл ьк и У країна! І російська д ер ж ава так о ж . . .Треба вірити, працю вати, готуватися!Несподівано- В іктор, н а великій перерві, розповів Н імченковіпро «Ведмеж ат». Щ о ввечорі забере оповідання у Райгородського.Додав, що д у ж е хвилю ється, щ о тепер у ж е н ік о л и буде п ереробляти— іспити на носі, кінець ш коли. Щ о бачив дивно яснийі пам ’ятний сон.М икола Григорович міцно вхопив ю нака за руку. А коли дзвони к затих, звичної -плямкнув губами і піш ов до своєї к л яси здовгою, я к вудка, вказівкою в руці. С казав:— Р о зк аж еш завтра. І принеси «Ведмежат»!*Б ерезневою ніччю , напровесні, приснився В ікторові Райгородський.Н аче літнім н ад вечір’ям, і н е вперш е, запросто-, пройш оввін через провулок, навскоси по калачи ках, бруком і понад коренемстеж ки, потім н ад будинками. Подзвонив. В іктор вибігдо нього' і зн іяковів: П авло Й осипович такий засмаглий, такий