Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

В ІК Т О Р І л я л я 27«Мемуари Є. А. Штекеншнайдер. По матері авторка українськогороду. Дід її Ф. JI. Холчинський. Батько німець. Про Шевченкавона пише так, наче крапля української крови є добримімунітетом проти . . . українства!Це дійсно спогади, а не „малювання”. Багато про друзів Шевченка— Толстих. Ожили також Данилевський і Щербина.Тогочасний побут. Тогочасні люди:. У наш час незнані чесноти.. . . Вночі пробирався з Келлінського додому крізь заметиперемети.Колінами, грудьми . . .З дитинства ясна мені ,,одноцільність’’ зими. Бо літо, рубає,ділить: прошиває на обрії небо гребінь дубів, ріки і межі на луках,яри...Минула дванадцята! А посеред ставка пам’яті виринув Мотуш.Згадав, що він не любить природи. Так, це мій друг не помічаєні квітів, ні дерев. Зайнятий людьми.А я — рівно навпіл. Я завжди сам-по-собі...»У ліжкові Віктор до світанку прикривав очі ліктем, рукавомпальта. Або подавав Любі руки через перемет біля березовогосадка, кричав дівчині над вухо, і сміливо хапав її в обійми. Непускав відьмою полетіти над вулицею. Як на мітлі.*-«Це, звичайно', знущання над самим собою, одначе набіло переписані«Ведмежата» пролежали в секретній ш ухляді писемногостола ще цілий тиждень.І не дарма. За цей час текст прохолов . . .Конче треба було. його переробити: у фіналі нагадати про всісповидно відрубні, як і нарочито виструнчені початкові нотий мотиви, об’єднати перший і другий підрозділи, прибудувати, адеякі знести, — легкі місточки між абзацами, спростити, приховатизакрутисті — зелені? — думки, знівелювати надто, химерніобрази і надто різкі фарби.У неділю зранку оповідання лежало на столі переписане наново.Двадцять сторінок, після всіляких спрощень, скорочень івиправлень, перетворилося на тринадцять. А так усе було внайкращому порядкові. Любо глянути. У будинкові через про^вулокв одній шибці два мідних сонця. Навіть три. І на піддашші.По-весінньому чорніли дерева.Швидко Віктор знайшов резон, таке виправдання ранньої візитидо Райгородського.: в обідню пору Павло Йосипович саме перепочиває,отже не треба буде письменника відривати від столу...Крім того, з ’явилася й інша думка — вручити новелю дружині,а самому драла з подвір’я.Отже не треба чекати до вечора. Можна сходити зараз, середдня.