Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

36 О Л ЕКСА ІЗА Р С Ь К И ЙЙосипович дихає йому в обличчя. В прискові очей спалахуваликриваві вогники.Червоним атраментом подописувані літерам хвостики й поставленокрапки, прийменник «з» переформовано в «із», замістьвиповнив — сповнив... І сторінкова рецензія червоним чорнилом.Підпис: «П. Райгородський».— Річ, знаєте, вишукана... Навіть майстерна. Для своїх«Ведмежат» ви наче розтопили нашу мову, а потім вибагливоз кристалізували . . . Лірика, звичайно, — проте в ній прихованій первні оригінальної епіки. Такої нової у нас! .. Справжнійхист. А вік ваш, господи, що й казати, багато зробите...Потім учитель читав щойно до половини доведений роман.Кілька сцен, кілька старанно виписаних пейзажів.Віктор поспішав уж е. Павло Йосипович пішов провести гостядо Келлінського проспекту. Хотів заглянути до книгозбірні.На проспекті у них була «своя кам’яниця» з білими колонамиобабіч парадних дверей, з напівкруглим тунелем підворіття, зцементовими днищами бальконів над головою. Осіння непогодь ізлива не раз і не двічі сюди заганяла друзів, уж е сивого і щеюного.Обпершись об одвірок плечем, Павло Йосипович виглядав зпарадного, шукав сонця в небі, спостерігав за потічком води ібульок з ринви через пішоход до канави, косяк повені на асфальті.І згадував, звичайно, стару Полтаву і молодість. Час надійі сподівань . . .Нікого з учителів і друзів не залишилося серед живих.Погода березнева. Підморозок. Проте біля кам’яниці зупинилися,постояли. Думку про' нову річ Райгородського юнак неприховав: це плетиво гарних слів і свіжих образів досвідченогописьменника . . . Але не вітриш це, а . . . волок: . , . так і пішовна дно ! .. Бо замість колгоспного щастя, на сторінках твору розлилосячорне море фальшу, брехні! На всьому — карб небуття ! ! !Райгородський, вражений щирістю молодого чоловіка, надовгозамовк. Обірвав свої думки і Віктор.Згодом Павло Йосипович намагався «просвітити» юнака: пояснитиполітичний бік справи . . .Та Віктор не міг примиритися! — «Письменство для письменства»?! Література заради рідної мови? ! Книги писати длямишей ? ! !Він не думав приставати до колони писарів!Страшно було про все це говорити. І бракувало, слава Богу,часу...Дні й тижні гірко потім було на душі. Проте Віктор не пожалів. . . навіть своєї «професорської» забудькуватости: так і недомовився про читання своєї новелі в бібліотеці, так і не вияснив