Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

22 ОЛЕКСА ІЗА Р С Ь К И Й*В перервах м іж хвилям и снів, В іктор к іл ь к а р азів устигав згадати,що Н атал ія О лександрівна н ап евне цілий день ч екала нанього, що це «вперш е в історії» він не зайш ов до бабусі н а НовийРік! І дум ав про безсум нівну значим ість снів цієї зимовоїноічі. Щ о зн ачила ц я гора м ідяків посеред незнайомої, проте н еч у ж о ї кімнати? ! П ірам іда м ай ж е п ід стелю . . . І все трикопійковімонети і п ’ятаки . Ц и ф ри н а н и х дивної чіткости: просто' випинаються — три, п ’ять . . .Ц іла гора, приходило вночі н а дум ку, такої деш евини! .. Я ктаки н е забігти на к іл ь к а х в и л и н . . . н а цілий день!Згодом виявилося, що то не м ідяки. С оняш ні п лям и в М алоиетровському с а д к о в і. . . Н а бильчастій л ав і н и зен ькій — В ікторз Н аталією О лександрівною . Розм овляю ть: очі зустрічаю тьочі, посм іш ка — посм іш ку . . .Стара ж ін к а часто точилася від щ астя. І, склавш и свої восковір у ки в синіх і чорних ж и л а х н а дер ж акові парасольки, зам овкала,дум ала. Р азом з думкою — л и н ула в м инуле, у вигадку. М ож ен авіть у майбутнє. А ле тан ула, зн икала. Щ е одна м ить і на п і­скові біля В ікторових ніг л и ш ал ася парусинова п арасолька і ку п ­к а чорного м ереж ива, допотопний к а п е л ю ш о к . . . А л ава пуста!Б абусині ран кові п ередбачення справдилися: Н атал ія О лександрівна,я к вияснилося н а другий день п ісля ш коли, л е ж а л а вліж кові. Зраділ а В ікторові й засоромилася. Т аке нещ астя! Н апочаткові нового' р о к у . . . П отім зл як ал ася. З а м к н у л а набли щ е-ні хворобою очі. А д ж е В іктор м ож е зар а з и т и с я !.. І коли теперВ іктор прийде знову? !О бігрівш ись, Н атал ія О лександрівна зн о ву й знову, а ж довечора вибігала н а Х рестововдвиж енську. У своїй ш убі, з п ар а­солькою в р у ц і. . . Н а р озі Д ворянської м ерехтіла їй В ікторовапостать, і бабуся поспіш ала назустріч. Інш им разом В іктор з 'я в ­л я в с я із-за к у щ ів . . . Н авіть переходив вулицю й обсадж ену д у ­бами п ’я т к у н ад будиночкам и біля п р о в а л л я . . .. . . П ознайомитися вони хотіли давно, і Л ял я, і Н атал ія О лександрівна.Б аб у ся ч екала дівчини, хвилю ю чись. Готувалася. О бдумуваламайбутню розмову. О бм ірковувала сто р азів перебрані слова. І —ф ан тазу вала: н ам агалася у яви ти собі В ікторову п р и ятел ьку. Н у,як а, я к а вона? !Р озум к о ж н у з у явн и х Л ял ь терпіти не м іг і перекреслю вавш ироким і густим хрестиком. Де б це в зял и ся раптом; т ак і зірки -дівчата? !Л я л я п рагн ула н а бабусю «глянути». Щ о за диво-скарб т р а­п ився н а В ікторовій дорозі? Г лянути, а тоді їй все одно: чи щ ирап р и язн ь і самопосвята без міри, чи ц ілкови те заб уття. Б ез ж алюй милосердя.