Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

24 О Л ЕКСА ІЗА Р С Ь К И Йриси і всі вади... Нігілістка! А яка безоглядність, жорстокість!..Азіятство, одним словом . . .Ляля здалася їй ворогом. Взагалі й Вікторові, в майбутньому,зокрема.16П’ятниця, з самого ранку висока, й насуплена, в синцях, пообіді раптом поміліла, згасла. У вечорі з-під ліхтарів на телеграфнихстовбах і понад світлом вікон кулями вдарили сніжинки.Як застояна вода у прорвану греблю, зірвалася з ланцюга й ринулавулицями й задвірками неймовірна тиша — буря. Вітер.Свист.На подвір’ї Йоганни Карлівни, в гострій сітці кинутих насніг і стіну тіней від навстіж відчиненої брами, на Віктора хвилькузачекала Люба. Шкіряна пілотка по брови. Налаковані м’ячикиочей. І прошитий зубами рожевий оксамит рота.— Я в ворота, а ти через вулицю . . .— З вітром навперейми!— Віктор!.. Я зараз на Келлінський піду. Читатиму...Жартома юнак спробував підняти Любу . . . над браму, надбудівлі, в небеса.— Ні! Ні! Не треба! — і вона поклала свої вовняні зябри йомуна плечі, під ковнір. — Йоганна Карлівна чекає, турбується.Іди! — і засміялася: наказ .. .Через годину Віктор' знову опинився надворі, на цементовійплятформі ґанку, під опертим на цегляні колони бляшаним дахом.Йоганна Карлівна відчинила двері і, штовхаючись з нахабнимвітром, реготала, хвацьки підморгнула юнакові на прощання.Пурга закрутилася у дверях, наче в лійці, завертілася веретеном.— Einfach wun-der-baaar! Wunderbar! — гукнула напослідок ізадьористо мотнула сивою головою. Вона б оце понеслася козирком!Охоче і пішла б очманілими вулицями.Навскоси посеред ґанку курився розлогий кряж горбатого перемету.Над цукровими скелями на східцях, висвистуючи солоьв’ями,мчали з вулиці на подвір’я гостряки диких орд: небесніЧінґіс-хани. Понад брамою світилося з-за мізерного деревця звичайнонепомітне вікно сусіда.Віктор пробирався на Келлінський. З пурги виринали і кланялисяйому здивовані знайомі: дерева, брама й закапелок шкільногодвора за муром, брунатні й червоні колони містечкового^ піддашшянад пішоходом і підперезані залізом віконниці, чавуновийліхтар і надуті вітрила берез у круглій гавані парку.. . . Тьмяний паркет бібліотеки. Біля дверей розтоптані сніговікалюжки — надуті, ледве не розіллються ріками, озерця, лан­