Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

Н О ВІ П У БЛ ІК А Ц ІЇ П РО У К Р А ЇН У 87явів української самооборони, зокрема організованої підпільної і повстанськоїборотьби ОУН, УПА і УГВР. Відтак автор розглядає мовнуполітику більшовиків на Україні, їх інтерпретацію Шевченка, політикув галузі історії України, характер і ролю КПУ, врешті становищеУРСР у міжнародних відносинах. Усі згадані питання служатьавторові для того, щоб, з одного боку, розкрити напрям; і тенденціїрозвитку політики Москви, з другого — показати, як ставиться дотого український народ, які його сили і слабості та які перед нимперспективи.У розділі про мовну політику автор намагається відповісти надуже складне питання, наскільки УРСР має мовно український характер1,чи точніше — наскільки вона зрусифікована, а далі, наскількимовна русифікація людини чи цілих кіл суспільноети є ідентична:із зреченням українських національних прагнень.Якщо йдеться про першу справу, то, порівнюючи статистичні даніз 1926 і 1959 років, Білінський твердить, що мовна русифікація наУкраїні зростає, тобто- все більше людей на Україні вживає російськумову як розмовну чи навіть рідну. У 1926 році 94,2% українців вУРСР назвали українську мову рідною, а 5,7°/о — російську. А в 1959році таких українців, що назвали російську мову рідною було 6,4%.Формально втрата не така велика, але на ділі не так, бо треба пригадати,що за цей час до УРСР були приєднані західні області. Відомопри тому, що русифікацією охоплені передусім містаї України, а селодалі лишилося резерватом українства. Користуючись радянськимиджерелами, a. також дослідженнями Гарвардського університету, авторназиває ряд причин, які змушують українця говорити російськоюмовою чи навіть називати її рідною.Але мовну асиміляцію він не вважає синонімом ідентифікації людиниз російською нацією чи російським політичним мисленням. Віннавіть висуває твердження, що більшість тих, хто вживає російськумову, далі ідейно пов’язані з українством. Крім того, на, користьукраїнським прагненням автор записує те, що від 1917 року українськамова розвинулася і тим самим стала більш атрактивним засобом комунікаціїдля освіченої частини! українського* суспільства. Білінськийвиявляється оптимістом також в оцінці українських перспектив, якщойдеться про політику Москви в галузі історії і літератури, зокремаінтерпретації Ш евченка. Він твердить, що тут1 фальшування і зйгбріханість пішли: так далеко, що це мусить викликати якщо* не опір,то принаймні сумніви і підозріння українців, головне молоді.Про центр влади: на Україні, себто- про* КПУ, Білінський каже-, щовона й далі лишається звичайним інструментом в руках ЦК КПРС.Але за понад сорок п’ять років її існування, зокрема в хрущовськийперіод у ній зайш ли деякі, подекуди; серйозні, зміни. Насамперед,пропорційно до всього Радянського Союзу, на Україні сильної зрослочисло' членів партії (у 1952-61 роках на 119%, а вся КПРС — на47,6%). Правда, за національним складом українців у КПУ було