Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

В ІК Т О Р І л я л я 35червонош кірий, зайш ов до пустої вітальн і і, багатозначно посміхаючись, подарував ю ному п р и я т е л е в і. . . дивних розм ірів, я кна пів руки , гребінець, я к гарбуз, переспілий б аклаж ан н а газетіі капелю х лісових горіхів . . .С тарий письм енник а ж сам засоромився своєї витівки, спалахнув. П роте подарунки свої він вибрав з розсудом: дум ай , „.Гребінь казковий, б аклаж ан багряний, ц у п кі го р іх и !.. І поздоровлення,п обаж ан н я чи н ап у ття і попередж ен н я в додаток, —В іктор забув.Про сон він дум ав серед ночі. Н ам агався прокинутися. А р ан ­ком прийш ло н а пам ’ять, що п ісля лекції в Н атал ії О лександрівниу нього призначене побачення з Райгородським.Р анком вийш ов з Льокою н а дощ ик. Сніг п ід ногами зам урзаний,м ізерний. Сам не свій . . . Н а п ерерві виглянув з вікна:під ш колою м окре кам іння, м окрі б у д о в и . . . В ід восьмої р ан к уп очалася ніч. Н а рідкість см аглява, чорна. А посеред неба — врубелівськийдемон . . .По обіді прояснилося. Холод.В ночі з-п ід п арканів і кущ ів ш кіри в зуби сніг.Д руж и на П авла Й осиповича провела В іктора ч ер ез засклен уверанду й п ереван таж ен у м еблям и їдальню Райгородських. Н а­віть п ісля м ороку ночі, ю накові здалося, іцо в прим іщ енні такбракувало світла. Т іл ьк и на стелі воно творило н аче арабськем ереж иво торта з помаранчею аб аж у р а н а в ер ш к у піраміди.Д овкола торта, п озаки давш и свої п лащ і н а н и зькуваті стіни йстелю, густо- засіли стільці, в н и х за спиною, ам ф ітеатром сталиш аф и й буф ет, н акрита цупким п окривалом — н іж ний три колірсм уж ок! — засл у ж ен а отам анка, довгов’я зі квіти в поливі йдереві.П авло Йосипович сидів у своєму кабінеті, за поставленимпід стіну столом. М ідна лям па, зелена м иска аб аж у р а і к о р жсвітла на білому ар куш і пром окачки п ід скляним калам арем , нагірці рукописів і чернеток. К р ай корж а глибоко зал ам ал и грудиРайгородського'. У сутінкові продовгастої кім нати, на постелених ребром до ребра червонош кірих полицях, різнобарвним ки ­лимом яріл и зубці книг.П авло Й осипович зн яв о куляри — вони ч іп л ял и ся з а волоссян а скроні й за вухо — і глян ув н а гостя червоними очима м ай ж ездивовано, н авіть по-вовчому. В іктор не второпав: письм енникпотребував часу н а поворот з країн и щ е н е дописаного роману,чи був незадоволений появою молодого чоловіка. Ч и м ож е здивований— у ж е вечір! — рвучким бігом часу? !Райгородський приніс з їдал ьн і схож е н а солом ’яний тронкрісло і п оклав п еред гостем рукопис «Ведмеж ат». Х отів при ­гнітити його рукою , припечатати його долонею, ал е передум ав.Сів н а своє місце, хоч молодому авторові ‘здавалося, що П авло