Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

П Р А В И Й Т А Л ІВ И Й У М О Н АСТРО Ї 67Я гадаю, що аніскільки не перебільшую, твердивши, мовляв,усі численні віршові збірки, випущені ним по тому, як він ставкомуністом, взагалі позбавлені будь-якого інтересу. Це бо' — старомодніпереспіви! тем початку XIX сторіччя, явно фальш иві й вигадані.Вони) вражають своєю трафаретністю.Його роміани місцями рятує стилістичний блиск і вищезгадані фантастичнікартини Парижу. Проте1, ці надзвичайно рідкісні ош и цілковитогубляться серед океану тенденційности, ЩО’ дедалі зростає,певно']] фальшивої нарочитости, взагалі неминуче1пов’язаної з усякимсоцреалізмом, навіть у тих, хто підлягає йому неохоче й з примусу.З усієї його продукції за минулі ЗО років можна вирізнити хібащосамий роман «Пасажири на вишці омнібусу», відносно' менш тенденційнийі оживлений автобіографічними ремінісцекціями.Аріаґонові не пощастило — абож він побоявся — зробити те, щозробив Неруда. МОЖЛИВО', що він виявився внутрішньо' менш гнучким,ніж йото чилійський співбрат. Після смерти Сталіна вимоги йпричіпки] з боку партії зменшились, і йому, мабуть, дозволили б написатиЗО' дві книги без особливо виявленої тенденційности з тим,щоб' одержати можливість записати на кредит партії якийнебудь новоспечеінийшедевр'.Наскільки можна бачити!, він таки зробив певні спроби в цьомунапрямі. Так, приміром, в його великосяжниїх поемах «Незакінченийроман» (1956) та «Поети» (1960), в яких він де-не-де повертаєтьсядо вільного' віршу та до віршу в прозі, серед невичерпного нудного,солодкавого' багатослів’я можна знайти кілька живих сторінокпро Італію — і, особливо, блискучу паризьку «Ніч», яка нагадує йогорозкішного «Паризького селянина».Але партія тут просто абсолютно' ні при] чому. Лише звичка досоцреалістичної пласкоти непоправно' зіпсувала смак Араґона, і нагзвагаіуривки правлять за прикріі винятки!.Щ е показовіший його історичний роман «Великодній тиждень»(1958) про поворот Наполеона з острова Ельби. Не зважаючи! на широкомовнурекляму й на ревну підтримку партійної та колопартійноїкритики, цей роман виявився повним провалом.Ніде ще лицемірство Араґона не досягало таких розмірів і нідебільш — так безрезультатно. Сюжет було дібрано навмисне невтральний:мовляв, між Наполеоном та королем Людовиком XVIIIдля партії нема що- вибирати!Тим не менш, цілком ясно, що в особі Араґона партія все такиволіла Наполеона як найменше зло. Усе, що стосується короля тайого оточення, зображено у підкреслено, щоб не сказати розляпистовід’ємних тонах. Роман цей не прокомуністичний, він лиш е протимонархічний.Ну, що ж, адж е неможливо' вбити всіх перепілокодниїм змахом!Та на шкоду для партії це дітище виявилося мертв овродженим.Наскільки сильне відчування Араґона! супроти П арижу сучасного,