Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

38 О Л ЕКСА ІЗА Р С Ь К И ЙВікторові, у клясних дверях, у шкільних коридорах і в переповненійдітьми залі на перервах, марилася суха постать ПавлаЙосиповича. Його луком напнуті плечі, — на захист серця,грудей; його на польдери порізана шпарами, засмагла і бліда,шия, кривобокий зубець його обличчя і почервонілі сірі очі. Юнаковічасто здавалося, що вони знову зустрілися й продовжуютьрозмову. У березневих калюжах серед вулиці виринала тінь — іВіктор кидався глянути в обличчя перехож ого.. . Сподівавсяпочути знайомий голос, бадьоре слово.Сумні думки нагонив холодний ранок.Пухирці на калюжах. Наче сосновий ліс з літака — старатрава у воді. Увалисті краплі переспілої вологи на плечі, на грудипальта. Тиша.А бувало наліво й направо дмухав нахабний і занозистий вітер.Під вечір, домовившись, дощ і вітер котили з-за дому в долинуоберемки сталевої соломи й черкали нею шибки вікна. Середмороку ночі гримів на пів світу, ляскав вогняними батогами— лякав до світання — Ілля.Згодом весна заблистіла. Віктор став уникати думок прої писанняРайгородського і про' донкіхотську химерність власнихплянів і мрій.*День був пречистий. Не ніжний, не теплий, ні. Ясний.Попід деревами, попід кущами зник сніг. Лишилося трохи почорнілоїкриги. Зазеленіли смужки землі понад садибами: щасливібори голок на роздоллі . . . Травинки, як сосни, стирчализ-під грудки, над проваллям . . . від колеса або чобіт.На горі вода гарус. Понад берегами канави —• ґваш.У неділю нагорнули кучугуру старого листя посеред подвір’я.Поміж трояндами таємниче зачорніла земля. Зеленою мережкоюнад нею — високі й прозорі стебельця квітів: іппади новогопокоління! Непереможна армада життя.Тонка міра часу. І перед кухонним вікном зіаблистіли на сонціцупкі, наче свинцеві, шоломи нарцизів шерегами. На чолі колон— кремезні сотники й довгов’язі полковники з цибульками баварськихкапличок на шиях. Ще кілька днів — і крізь продрані шоломилицарів замайоріли рубці й ріжки барви.Після зовсім літнього дня наприкінці березня, увечорі пішовтеплий дощ.У сутінках Віктор з Льокою носили відрами воду з діжкипід ринвою у шаплик на кухні.Вночі Віктор лежав з заплющеними очима. До світанку.Опівночі покотився з неба грім. Невгавно заглядала в вікномблискавка. У кімнаті вздрівався пах бруньок і кленових листочків,пуп’якків-малят.