Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

весни 1968 р., коли навіть Радянська імперіяоримала значний струс, спочатку завдякиглибокому демократичному проекту, а потомуіз-за вражаючої єдності людей у боротьбіз воєнним вторгненням? Сьогодні, в час радикальнихсоціальних трансформацій та невідкладностіперед лицем нового глобальногопорядку, Скотіні бере простір конфліктуяк привілейований простір репрезентаціїта звертається до мистецьких практик як домісця зустрічі між публікою та символічноюсферою, між популярним активізмом та соціальнимпротестами, саме з такими стратегіямизаграє московська група «Радек».Тут же секція «Ілюзія безпеки» (кураториЛіно Бальдіні та Джіоната Бонвічіні) розглядаєу світлі недавніх подій 9 вересня той факт,що було багато розмов про безпеку та пробілив ній. З падінням ілюзії безпеки з’явиласянова фігура «невидимого ворога», ворога,з яким очевидно можна конфронтувати лишебудучи в стані перманентної війни. Тут представленазнана відео-інсталяція Яель Бартана«Тремтячий час» (2001), що фіксує хвилинумовчання в день пам’яті загиблих солдатта жертв терору в Ізраїлі, коли всі машинина шосе повинні зупинятися — художниця досліджуєсоціальні ритуали, за допомогою якихдержава формує слухняного громадянина.«Периферія стає центром» — найбільш придатнаназва і для участі Ісландії в І ПразькійБієнале в секції «Глобальне передмістя» (кураторДоротея Кірш). «Ісландська КорпораціяЛюбові», група із трьох молодих художниць,представила твір «Спасибі», що коментує периферійнеположення Ісландії, як ізольованогоострова в Північній Атлантиці, базою дляекономіки якого є рибні лови. З іншого боку,Корпорація використовує глобальні символив найширшому людському розумінні. У своємувідео перформенсі дівчата в білих строяхз обличчями, прикрашеними поблискуючимидіамантами, з’являються із чорною валізкою,у якій лежать серце, кишки та репродукційнасистема тріски, і віддають данину рибі символічнимчином, повертаючи назад і відновлюючивнутрішні органи тріски, використовуючи найстарішийтрюк відтворення зображення у зворотномунапрямку. Таким чином, це саркастичнеполітичне твердження є одночасно і жестомвшановування природних ресурсів. Здається,що сьогодні ця країна перебуває на самому країпериферії, але найбільше ціка во те, що — говорячипро мистецтво — це центр екстремальноїенергії, хаосу та різноманітності.Дозволю собі зупинитися на аналізі секціїмого специфічного інтересу, що стосуєтьсяпростору й урбанізму, «Простірі суб’єктивність» (куратор Лорі Фірстенберг),що досліджує поняття периферії візавідіалектичному зв’язку простору та реальності.Вона звертається до периферії як допервинно-візуалізованого місця, демонструючи,в основному, фотографії та відео, наближаючисьдо розуміння мас у моделі Хардтата Негрі, у якій «суб’єктивності прослизають»у множині [5, с. 133]. Від урбаністичних портретівМехіко Антона Відокля та КрістіанаМанзутто до безіменних кордонів ізраїльськихпередмість Шарона Я-Ари, психологія,політика, смаки, страхи, ідеали й бажання артикульованічерез простір, як засіб зображеннямісця, враженого протиріччями. Поки деякіхудожні пошуки фокусуються на географічнійспецифіці, інші пропонують простір, що нагадуєпустир — перебільшено гомогенізованийвигляд метрополій і простежують взаємозамінністьглобального міста, чи периферії. Цедосліджується крізь фокусування на пейзажі,архітектурній та просторовій фотографії,портреті, у практиці обґрунтування ідентичностіна місцях. Із приводу свого циклу фотографій«На стіні» китайська художниця ВенгФен повідомляє: «Здається, що реальність,яку я шукаю для моїх, начебто, сфабрикованихвідчуттів — реальність, яка не можете вамоксана чепелик. ВЗАЄМОДІЯ АРХІТЕКТУРНИХ ПРОСТОРІВ, СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА ТА НОВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЙ…86