Частина 2 - Інститут проблем сучасного мистецтва

Неля ПастелякЗасади романтичної літературної поеми…образу розмаїто відтіняється численними жанрово-стилістичними варіантами,іноді навіть докорінно змінюючими первісний сенс фольклорного прототипу.Цікаво, що композитор вдається тут (особливо в «Елегії») до дещо незвичноготипу варіювання, передбачаючого виразні стильові алюзії — a la Шопен,Шуман, Мендельсон, контрастно відтіняючи їх фольклорно барвистими «образкамиз натури». Згадаймо, що цей цикл писався в період розквіту сецесійногонапрямку в українському малярстві та прикладному мистецтві. Можливо,прагнення представників сецесії перевтілити крізь призму власного, часом доволіхимерного, сприйняття моделі колишніх стилів, справило певне враженняна Людкевича. Ця рельєфна «полістилістичність» приводить до особливогодраматургічного спрямування інструментального твору, що полягає у єдностірізноспрямованих пластів змісту — послідовного, сукцесивного, тобто часового— контраст поміж емоційно яскравими станами в деяких окремих варіаціях,та симультанного, просторового — перехід у різні асоціативно-стильові та жанровірівні.Інший підхід до засад поемності демонструє сучасник Людкевича, видатнийкомпозитор, педагог і піаніст Василь Барвінський. У його доробку тенденціядо вільно-імпровізаційних форм проявилась на основі зв’язку романтичнихобразно-стильових засад з більш пізніми, зокрема, з імпресіоністично-символістичнимиі сецесійними проявами.Риси нового музичного мислення особливо помітні у гармонічній мові, ускладності, багатопластовості фактури, ускладненні наспівної мелодичноїлінії конструктивними елементами тощо. Проте в драматургічному плані, урозгортанні інтонаційних подій, композитор залишається близьким до романтичнихпершоджерел, до інтенсивності «калейдоскопічної» зміни епізодів, радикальноїобразно-емоційної зміни провідної теми-зерна, суб’єктивної трансформаціїфольклорних прототипів. Відтак поемність як принцип організаціїмистецького твору простежується у більшості масштабніших композиційБарвінського, серед них у циклі «Любов» (1914–1915), окремих номерах з «Сюїтина українські народні теми» (1915), «Серенаді», а навіть у Фортепіанномуконцерті (1938), що тяжіє до редукції традиційного багаточастинного циклу уконтрастно-складову, безперервно-наскрізну за типом розвитку форму зпослідовною модифікацією теми-епіграфу.Нарешті, у Нестора Нижанківського засади поемності отримують ще інше,лірико-психологічне перевтілення, найяскравіше продемонстроване у «Маленькійсюїті «Листи до Неї». В цьому творі композитор репрезентує дуже цікавийзразок «умовної» поемності, що межує з вільно об’єднаним поетичнимциклом. Відверта літературність задуму, підкреслення позамузичних імпульсівобразної системи стислим програмним змістом (слово «Зміст» винесене на по-• 622 •чаток сюїти, як прийнято у книжках, і стосується лаконічної дванадцятитактовоїпрелюдії, в котрій, немов у краплі води, зібрані стиснені в одну тематичнуланку всі головні мотивні «зерна» подальших номерів сюїти) викликає бажанняконстатувати тут певні опосередковані прояви поемності, які пізніше знайдутьсвоє продовження у творчості композиторів другої половини ХХ ст.Чотири наступні номери «Маленької сюїти» також мають символічно-поетичніпрограмні пояснення, котрі в сукупності утворюють концепцію символічно-опосередкованогозв’язку окремих позицій змісту, близьку до літературноготипу поем-рефлексій (наприклад, «Корабель дурнів» А. Рембо), де немаєчітко окресленої сюжетної фабули, натомість вирізняється — черезпозірно вільний перехід від одного поняття до іншого — цілісний філософськобагатоплановийобраз.Отже, навіть ескізний огляд засад поемності у творчості регіональноїзахідноукраїнської школи на прикладі різних жанрів та у різних індивідуальнихперевтіленнях дає підстави стверджувати, що поемність залишалась важливимобразно-естетичним імпульсом ще у той період, коли романтичнийсвітогляд у більшості європейських шкіл залишається в минулому і більше неінспірує творчого пошуку. Тож можемо вважати цей прояв типово національноюприкметою художнього мислення, здатною по-новому прочитуватиськожною наступною генерацією митців.1. Ільницький М. Від «Молодої Музи» до «Празької школи». — Львів, 1995. — С. 3.2. Там само.3. Див. зокрема: Алексеев А. Русская фортепианная музыка. Конец ХІХ — началоХХ в. — М., 1969; Алексеев А. История фортепианного искусства: В 2 ч. — М., 1988; ДельсонВ. Скрябин: Очерки жизни и творчества. — М., 1971; Einstein A. Schubert. — Zürich,1953; Zieliński T. A. Przemiany stylu Chopina. — Kraków, 1993; Мильштейн Я. Ф. Лист: В 2 т.— Изд. 2-е, расш. и доп. — М., 1971; Schönemann G. Geschichte der Klaviermusik. —Hamburg, 1956, та ін.4. Деякі аспекти висвітлюються в працях: Борис Николаевич Лятошинский. Сб. статей/ Упоряд. М. Капиця. — Київ, 1987; Булат Т. Яків Степовий. — Київ, 1980; Булка Ю.Нестор Нижанківський. — Київ, 1972; Зандрок С. Фортепіанні сонати В. Косенка таБ. Лятошинського // Українське музикознавство: Респ. міжвідомчий наук.-метод. зб. —Київ, 1975. — Вип. 10; Козлов В. Про драматургію музичних форм у творчості С. Людкевича// Українське музикознавство: Респ. міжвідомчий наук.-метод. зб. — Київ, 1982. —Вип. 17; Орлова Н. Проблема репризи в музичній формі // Українське музикознавство:Респ. міжвідомчий наук.-метод. зб. — Київ, 1975. — Вип. 10; Павлишин С. Василь Барвінський.— Київ, 1990; Павлишин С. Станіслав Людкевич. — Київ, 1974; Самохвалов В.Б. Лятошинський. — Київ, 1981, та ін.• 623 •