Частина 2 - Інститут проблем сучасного мистецтва

Ганна ОлійникДо джерел вивчення церковної архітектури Україниале й вони можуть дещо додати до вивчення особливостей української сакральноїархітектури, як і її історичної долі.Наша українська сучасність приносить нові, часто зовсім несподівані проблемищодо ставлення до сакрального будівництва, посилені ще й тією динамікоюросту чисельності храмових новобудов, яка відображає зростаючі потребинаселення в такого роду спорудах. Отже, з огляду на теперішній, абсолютномодерний архітектурний вигляд наших міст і традиційні, історично усталені,об’єднані стилістичними акцентами форми храму постає проблема глобальногохарактеру щодо традицій і новаторства в сучасному храмобудуванні.Ця проблема тягне за собою цілий комплекс філософських, релігійно-містичних,світоглядних, естетичних і суто практичних рішень. На сьогоднішній деньмаємо й дослідників цієї проблематики. Скажімо Ю. Криворучко в статті «Західнебачення простору християнського храму» слідом за польським священикомГенриком Надровським задається питанням, в який спосіб можемо визначитиміру незмінності храму, «що відображає Божу присутність і змінність, якавипливає з плинності людських уявлень» [24]. Тобто бачимо, що сакральна спорудамислиться уже невіддільно від конкретного (а маємо на думці — сучасного)суспільного континууму, який передбачає єдність часо-просторових вимірів.Дослідниця перебуває в атмосфері філософського онтологічного осмисленнясакральних творів архітектурного мистецтва, «сучасність» яких окреслюєшироким діапазоном форм від авангардних до традиційних, інтерпретованиху найрізноманітніший спосіб. Завдання, яке вона ставить перед собою, —це абсолютно зрозуміле в такій різношерстості прагнення досягнути оптимальноїєдності виразу, який би не суперечив канонічному образу й розвивався умежах традиції. Внутрішня зумовленість концепції простору святині для дослідницібезпосередньо пов’язується з літургією, яка є основною формою життяхристиян. Висловлюється також цікава думка про придатність тих чи іншихстилів для архітектури храму. Загалом стаття спрямована на те, щоб сказатинове слово у філософсько-естетичному осмисленні сакральної архітектури.Іншого освітлення дістала проблема естетизації сучасної храмової архітектурив статті Р. Гнідця «Світло як творець просторовості в архітектурі українськихцерков» [25]. Він ставить собі за мету довести величезну роль світлав планувальному, функціональному і релігійному контекстах.У дисертації Я. Кравченка «Творчі методи народних майстрів-будівничиху дерев’яній архітектуру українських Карпат XVII — початку ХХ ст.» (1995)вивчається та досліджується творчий метод народних майстрів-будівничих,їхня школа будівельного ремесла, інструмент, термінологічна лексика, подаєтьсяіменний покажчик народних митців, зібрані їхні повір’я та інші етнографічнізарисовки.• 458 •Т. Буличева в своїй кандидатській дисертації «Архітектура сучасних православнихдуховних центрів на території України» (1994) розроблює науковообґрунтовані рекомендації з формування архітектури сучасних духовнихцентрів, ставлячи перед своїм дослідженням завдання: класифікація та номенклатурадуховних центрів; визначення їх функціональної структури; визначеннякомпозиційних та об’ємно-планувальних особливостей формування духовнихцентрів з урахуванням їх розміщення в природному та антропогенномудовкіллі; виявлення морфологічних особливостей архітектури культовихцентрів та допоміжних будівель духовних центрів.Важливим доповненням до історії церковних архітектурних форм є цілийряд праць з інших галузей науки, таких як: фольклористика, етнографія, краєзнавствоі навіть історія літератури. Адже будівництво споруд культового призначеннябезпосередньо пов’язане з віруваннями народу, з потребою у здійсненнікультових ритуалів. Отже дослідження еволюції архітектурних формцерковного будівництва постає як симбіоз духовно-психологічних, етногенетичнихі культурно-історичних чинників окремішнього національного середовища.Історія української християнської церкви пропонує багатий матеріалстосовно вірувань і міфології автохтонного населення південного Причорномор’я.Це зобов’язувало дослідників, особливо духовного сану, звертати увагуна староукраїнський культурно-релігійний феномен. В добу українськоговідродження (особливо в другій половині ХІХ–ХХ ст.) дослідники історії українськоїцеркви, релігійних вірувань і релігійної та побутово-звичаєвої обрядовостінашого народу, стародавнього вертепного і містерійного лицедійства,апокрифів і т. п., такі як І. Франко, В. Перец, І. Свєнціцький, І. Огієнко, К. Сосенко,М. Грушевський, О. Воропай, А. Шептицький та ін. вбачали специфікуукраїнської релігійної свідомості в органічному синкретизмі поганських віруваньі канонічного християнства. Саме завдяки цій функціонально значимійрисі, невловимо присутній у кожній сакральній будові, українська церква йсьогодні постає однією з тих стародавніх типів споруд, якій вдалося сконденсуватиу формах не тільки безперервність історичної перспективи, але й те самобутнєрозуміння образу храму, що має властивість безпосередньо вписуватисьу сучасний часовий контекст.1. А. Л. Украинский архитектурный стиль // Украинская жизнь. — 1912. — № 9. —С. 32.2. Жуков К. На Украине и вне ея. Украинское зодчество на V-мъ всероссийском съездезодчих // Украинская жизнь. — 1914. — № 1. — С 105–106.3. Логвин Г. Н. Украинские Карпаты. — М., 1973. — С. 36.4. Там само. — С. 35.• 459 •