Частина 2 - Інститут проблем сучасного мистецтва

Олена БоньковськаМарія Морська: полька за походженням, українка за сценічною долею[89]. Проте на тогочасних українських і російських сценах він був невідомий. Іхоча ця, можливо, аж надмірно натуралістична драма не виходить за межі режисерськихзацікавлень О. Загарова, проте, швидше всього, вона була особистимвибором М. Морської. Акторка, як зазначала преса, здійснила власний перекладз німецької мови. І в цьому сенсі факт цієї постановки наприкінці червня1923 р. надзвичайно цікавий і дає вагомий привід до деяких припущень.18 липня 1923 р. у постановці С. Висоцької у варшавському Малому Театрівідбулась прем’єра драми Г. Мюллера «Полум’я» за участю І. Сольської в головнійролі [90]. З приводу такого невдалого драматургічного вибору Т. Бой-Желенський подивлявся: «Moje panie, jesteście wielkie aktorki, ale jesteście — jakzdarza si wielkim artystom — wielkie dzieci, rozgrymaszone, zarozumiałe,wycigajce rce do lada błyskotek, nie umiejce odrórznić złota od ordynarnego szychu»[91].Поза тим цікавий факт, що 1922 р. С. Висоцька гастролювала у Львові [92].Більше, ніж очевидно, ця вистава з’явилась на сцені театру товариства «УкраїнськаБесіда» за її порадою і власне за посередництвом Марії Морської.Відомо, що протягом 1919–1921 рр. М. Морська була акторкою ДДТ. Невідкриття, що у той час багато представників з театрального творчого обслуговуючогоі технічного персоналу (декоратори, музиканти, суфлери тощо) переорієнтовувалисьу своїй спеціалізації і пробували себе на акторському чи режисерськомуполі діяльності. Тому не дивно, що сценограф М. Кітчнер 1919 р.з’явилась у списку акторської трупи ДДТ [93]. Водночас незначна кількість тихдругорядних чи дублюючих ролей, які вона протягом 1919–1921 рр. виконувалау цьому театрі недостатня, щоб за такий короткий час сформувати акторапрофесіоналанепересічного рівня. Адже у Львові її не сприйняли як талановитуакторку-дилетантку з незначним досвідом. Високий професійний рівеньМ. Морської свідчить, що вона ще до початку роботи у ДДТ повинна була матипевні навики акторської майстерності.Отож, відомо, що у Києві М. Пйонткевич навчалась у гімназії, а художнюосвіту здобувала у Москві. Якщо припуститись хронологічних розрахунків, тоза віком гімназію вона могла закінчити найпізніше 1911 р., а потім, приблизно,п’ять років навчалась у художньому закладі Москви. Тобто, безумовно, що у1916–1917 pp. M. Пйонткевич-М. Кітчнер повернулась до Києва і тут, наважимосьприпустити, деякий час відвідувала драматичну школу київського польськоготеатру «Studya» (1916–1918 pp.) під художнім керівництвом С. Висоцької.Наголошуємо, що власне відвідувала, а не навчалась. Прізвище М. Пйонткевиччи М. Морська не зустрічається на тогочасних афішах театру [94]. Його безпосередніучасники, пізніше біографи і дослідники творчості С. Висоцької З. Вільський,Я. Івашкевич і автор неопублікованої монографії «Театр польський у• 550 •Києві. 1800–1919» С. Квасковський також серед провідного ансамблю учениць«Studya» не згадують її імені [95]. Поза тим відома польська письменницяМ. Виджа-Ніклевічова, яка у той час мешкала у Києві, у своїх спогадах пише,що вона разом з великою кількістю молодих ентузіастів також відвідувала заняттяС. Висоцької. Проте ніколи не мала наміру стати акторкою і не опрацьовувалатам жодної ролі, хоча старалася якнайчастіше заходити до театру і спостерігатиза його, а зокрема С. Висоцької, роботою [96]. Вважаємо, що до цьогогурту творчої молоді з певністю можна залучити М. Морську. Отож, позарежисерською школою О. Загарова, її виконавська майстерність первинно базуваласьна реалістично-психологічному методі. Адже С. Висоцька орієнтувалась,сповідувала і наслідувала творчі принципи Першої студії МХТ, підтримувалатісні контакти з К. Станіславським.Можливо, І. Рудницький допомагав М. Морській перекладати п’єсу. Його,на початку рецензії, детальний огляд структури «Полум’я» Г. Мюллєра (бездоганнаекспозиція, компактний жвавий діалог, влучні короткі епізоди, які тримаютьдраматичне напруження) свідчить, що критик був ознайомлений з текстомдрами. Водночас, він визнавав, що однолінійний сюжет цього натуралістичноготвору нехитрий і банальний. Втім, як в «Антігоні» Софокла і «НаталціПолтавці» І. Котляревського вирішений він цікаво й оригінально [97].Здавалося б пафосно, але небезпідставно критик провів тут аналогію з цимивершинами світового драматичного мистецтва, — адже їхню проблематикутворили головні героїні. Достовірно, саме у цій площині потужних жіночих ролейІ. Рудницький допускав зіставлення. Так само і постановка «Полум’я»Г. Мюллєра. Її успіх, за його твердженням, у першій черзі належав М. Морськійу головній ролі повії Анни, а тільки потім самій п’єсі [98].Це був тріумф артистки. М. Морська, безмаль, не сходячи зі сцени протягомтрьох дій, у безперервному єдиному процесі проживала роль. У живомуопануванні і напруженій динаміці існування вона розкрила смислові центри ібагатогранні пласти своєї ролі. Тут цілісно проявилась складна акторська натураМ. Морської. Різке натуралістичне забарвлення ролі акторка збагатила,майстерно варіюючи, насиченими настроєвими фарбами, де ліричні тони змінювалисьжагучою пристрастю, що переходили у психологічне напруження таексплозію, що поступово спадала у безтурботний, навіть легковажний стан.І. Рудницький захоплювався: «Морська не грала, а жила на сцені (з якої майжевсі 3 дії не сходила) й наповнювала її шалом тіла Анни — проститутки та тремтливимифарбами її хворої душі. Просто незрівнянними були переходи від м’якихліричних моментів до вибухів непогамованої пристрасті (II д.), і від погідливогосміху щасливої дівчини до різкого крику смертельно враженої вуличниці(кін. І дії)» [99]. Акторський склад постановки становили вихованці• 551 •