Пригоди доброго вояка Швейка

100язно, одягаючись, „десь саме мусять люде тоді вмирати, колия сплю! А потім ще сварися з ними за гроші.”В передпокою вони зійшлися і почали сваритися, не якдва священики, але як цивіліст з вояком.Коли парох твердив, що вівтаря не належить ховати доканапи, то курат замітив, що тим менше належить полевийвівтар з канапи брати до захристії такої церкви, де ходять саміцивілі.І Швейк робив при тім всякі завваги, приміром, що то нештука збогачуватися на кошт військового скарбу.Нарешті пішли до захристії і парох видав куратови вівтарик,на що дістав таке посвідчення:„Стверджую відбір полевого вівтаря, який випадково попавдо захристії церкви на Вршовицях.Фельдкурат Отто Кац.”Швейк висадив вівтар на дорожку, сам сів коло візникана козлі, а курат на головне сидження коло вівтаря, йтак рушилив дорогу на площу вправ.Швейк розмовляв з візником про війну. Візник був ребелянт.*Він робив усякі неприязні завваги на Австрію, приміром:„Але серби дали вам в шкіру!” і тому подібне.Тимчасом на площі вправ ждали нетерпеливо похідні курініна курата. Нарешті курат надїхав і вівтар уставили напідвисшенню. Та коли вже все було готове, курат нагадав собі,що він не має міністранта.** Дотепер услугував йому один воякале він перенісся до телефонів і пішов на фронт.„Це нічого не шкодить, пане фельдкурат”, сказав Швейк,„не журіться, я також потраплю паламарювати.” Нині війна,а на війні треба всего спробувати. Як ви є куратом, то я можубути паламарем.”Все пішло гладко. Проповідь курата була така:„Вояки! Ми зібралися тутки, щоби перед виїздом на полебою навернути свої серця до Бога, щоби дав нам сили побідитиворога і в здоровлю вернути до дому. Я не задержую васдовго, і желаю вам всего найкращого!”„Спочинь!” закомандував полковник.„Молись!” залунав приказ і синій чотирокутник приклякнуві дивився на чашу в руках курата, повну вина.Щераз „Молись!”, а потім заграла орхестра „Боже, будипокровитель!”* Бунтівник. ** Услугуючого до богослуження, дяка.