Пригоди доброго вояка Швейка

106„Чи ви вже скінчили говорити?” запитався спокійноШвейк, коли з уст незнайомого впали послідні слова, такі:„Ви оба батяри, як пан, так і його слуга.” — „Чи ви вжескінчили", питав далі Швейк, „чи може хочете ще щось додати,заки злетите на долину по сходах?”Тому, що строгий панок був уже такий втомлений, щоне міг видумати ані одного доброго слова лайки, він замовк,а Швейк подумав собі, що вже даремно ждати на доповнення.Отже він відчинив двері, поставив строгого панка лицемдо коритаря і так копнув його в зад, що краще не потрапивбиніодин майстер копаного мяча.І коли панок летів по сходах в долину, за ним лунав голосШвейка:„На будуче, як прийдете до порядних людей в хату, заховуйтесяприличніше!”Та строгий панок не дав ще за виграну. Хоча вилетів навулицю, але не втік, тільки ходив попід вікна і ждав на курата.Швейк відчинив вікно і дивився на нього.Вкінці надійшов курат з каварні. Він повів гостя до кімнатиі не знаючи, що було тут перед хвилею між ним і ЛІвейком,просив його сісти напроти себе.Швейк вніс до кімнати сплювачку і поставив її перед гостяна підлогу.„Щ о ви робите, Швейку?”„Мельдую послушно, пане фельдкурат, з тим паном булатут уже маленька неприємність, бо він любить плювати напідлогу.”„Лишіть нас, Швейку, „ми маємо щось оба поговорити.”Швейк засалютував.,,Мельдую послушно, пане фельдкурат, що я вас лишаю!"Він вийшов до кухні і слухав, як в кімнаті вивязаласяміж куратом і гостем дуже інтересна балачка.„Ви певно прийшли за грішми на той вексель?” спитавфельдкурат свого гостя.„Так, я надіюся — ”Фельдкурат зітхнув і говорив:„Чоловік попадає часом в таке положення, що йому остаєлише одна надія. Щ о за красне слівце: „Надія!” „надіятися!"Це найкращий листок у тій конюшинці, яка підіймає чоловіказ хаосу йбурі життя в найгірших хвилинах: „Віра, надія, любов!”