Пригоди доброго вояка Швейка

159лише про те, щоби сповнити свій обовязок, приписаний йомуслужбовим правильником. Коли впаде на полі бою, повиненсалютувати перед смертю. Хто не вміє або не хОче салютувати,або вдає, що не бачить, або салютує недбало, цей у мене заслугуєна назву бестії", так говорив нераз полковник Кранц.„Пане поручнику”, заревів тепер полковник страшним голосом,„нижча шаржа має завжди віддавати честь вищій шаржі.Це не змінилося. А друге: Від коли то панове офіцери звиклипроходжуватися з краденими собаками? Так, пане поручникуЛюкаш, з краденими собаками! Собака, яка належить докогось іншого, є вкрадена! Чи ви це розумієте?”„Цей пінчер, пане полковнику"— видусив зі себе поручник.„Належить до мене, пане поручнику!” докінчив полковникостро. „Це мій Люкс!"І Люкс або по новому Макс, пригадав собі зараз старогопана, а нового в одній хвилі вимазав зі свого собачого серця.Він вирвався поручникови з рук, скочив до полковника і тактішився, як тільки може хіба тішитися гімназист шестої кляси,який пересвідчився про взаїмність свого першого жіночогоідеалу.„Волочитись з краденими псами, пане поручнику не лицюєофіцерській чести. Не знали? Офіцер не сміє купуватипса, коли не довідався напевно, чи може його купити без прикрихнаслідків".Так репетував лютий обершт і гладив свого Люкса, якийу своїй підлости почав гарчати і кланцати зубами на поручника,начеби полковник затровив його на поручника.„Пане поручнику", говорив далі полковник злобним голосом,„чи ви вважаєте за слушну річ, їздити на чужім коні? Чиви не читали оголошення в газетах, що мені пропав пінчер?Ви не читали того оголошення, яке подав до газет ваш зверхник?"Поручник тряс штанами, а полковник заломив руки йкричавдалі:„Щ о з тими молодими офіцерами? Де пропала дисципліна?Полковник дає оголошення до газет, а поручник не читає того"!„О, якби я тобі, старий дурню, хотів дати два рази по писку"подумав собі поручник Люкаш, дивлячись на бокобороди полковника,подібного до малпи.„Ходіть хвилинку зі мною", сказав спокійніше полковникі вони пішли оба йпочали ось яку милу розмову, в якій поручникграв тільки ролю слухача.