Пригоди доброго вояка Швейка

152маєш його з Липська, з псярні Білова. Батько Арнгаймз Карльсберґу, мати Емма фон Травтенсдорф, по батьковиЗиґфридови фон Бузенталь. Батько дістав на берлінській виставіпінчерів у 1912 р. першу надгороду. Мати була відзначеназолотою медалею „Союзу для хову расових собак в Норимберзі.“Скільки йому літ, як думаєш?"„По зубах два роки.”„Пиши, що два і пів.“„Йому треба поправити вуха. Подивися Швейку!”„Це зробимо пізніше, як привикне до нас. Тепер він лютувавбище гірше.”Вкрадений пінчер гарчав, мов скажений, гавкав і скомлів,кидався, клався втомлений з висолопленим язиком на землюі ждав зрезиґновано, що з ним буде далі.Поволи успокоювався, тільки часом ще заскавулів жалісно.Швейк поклав перед нього решту печінки, яку подав йомуБлянік. Та пес не дивився на неї, тільки глянув на Швейкайна Бляніка ,ніби говорив: „Я вже раз зловився на це, тепержріть собі сами цю Фокусу!”Потім лежав непорушно і вдавав, що спить. Нагло вставі почав стояти на двох лапках, ніби просив чогось.На Швейка не зробила ця зворушаюча сцена найменшоговражіння. „Лежати!” крикнув він на собаку і пес положивсязнову на землю.„Яке імя маю йому надати в родоводі?” запитався Блянік.„Він називався Люкс, отже щось подібне, щоби він заразрозумів.”,,Отже назвім його про мене Максом, диви, Блянік, як віннащурює вуха! Встань, Макс!“Нещасливий пінчер, якому зрабували вітчину йімя, вставі ждав дальших приказів.„Я думаю, що його треба відвязати,” сказав Швейк, „побачимо,що він тоді буде робити."Коли його відвязали від стола, була його перша дорогадо дверей, де він тричі коротко гавкнув до клямки, мабутьуповаючи на великодушність тих злих людей. Та коли він побачив,що вони не оказують ні крихти зрозуміння для його туги,зробив коло дверей малу калабаньку, переконаний, що заце вони викинуть його за двері, подібно, як це раз зробилиз ним, як він був ще малим песятем, і полковник строго по•тгзи олохзиь єн олоу яея^яохия инчзсішдож