Пригоди доброго вояка Швейка

60чисто, що ви до смерти не забудете того помповання і щесвоїм дітям і внукам будете переказувати, як я дбав за вашездоровля! Отже авф!* Всі за мною до ординаційної салі! Щ о­би ви знали, що я не є такий віл, як вам здається, але мудрішийвід вас! Крім того заповідаю вам, що завтра спроваджу сюдикомісію, щоби вас оглянула, бо ви не є хорі, коли за дві мінутиможете зїсти таку купу курей! Отже раз! два! три! Авф!Марш!"Поглянувши на Швейка, доктор зацікавився таємничимивідвідинами йзапитав: „Ви знаєте паню баронову?”„Так, голошу слухняно, це моя мачуха!" відповів Швейк.„За діточих моїх літ вона прогнала мене з дому, а тепер віднайшламене".Тоді доктор Ґрінштайн сказав коротко до підофіцера:То дайте Швейкови ще на прочищення. Ті кури моглиби йомупошкодити. Мусимо заопікуватися свояком пані баронової!"А вечером було дуже сумно на ліжках. Лежали там голоднівояки - симулянти, з яких доктор випомпував усі смачніречі, і тепер запивали голий чайок з аспіриною.Від вікна відізвався хтось: „Чи повірите, товариші, що яволію печену курку ніж варену?"„Киньте йому деку на голову!” забурмотів хтось гнівноз середини салі, але всі були такі ослаблені останньою курацієюдоктора Ґрінштайна, що ніхто йне рушився:А доктор дотримав слова. Слідуючого дня коло полудняприйшло кілька військових лікарів, членів комісії.Вони йшли здовж ряду ліжок і не говорили нічого, тільки:„Показати язик!"Швейк висолопив язик так далеко, що його обличча ідіотичноскривилося, а очі примкнулися.„Мельдую послушно, пане штабсарцт, я не маю довшогоязика!"Потім розмовляли лікарі зі Швейком. Швейк говорив, щовін це сказав тому, щоби лікарі не думали, що може він криєсвій язик.Погляди лікарів на Швейкову хоробу були дуже відмінні.Половина з них думала, що він ідіот, другі казали, що він блазен,який хоче взяти їх всіх і цілу державу на гоп - штурк.„Але ми вже собі з вами порадимо!" закричав голова ко­* Встати.