Пригоди доброго вояка Швейка

158Макс скакав весело, терся до ніг поручника і показуваввелику втіху, ідо йде з новим паном на прохід.Вони вийшли іна вулицю і поручник Люкаш справився зпсом на Пшікопи*). На розі Панської і Пшікопів мав стрінутисяз одною дамою.Він задумався над службовими справами. Про що маєзавтра викладати в школі однорічних добровольців? Як змірятивисоту якоїнебудь гори? Чому подаємо завжди висотупонад позем моря? Як обчисляємо абсолютну висоту якоїсьгори від її стіп до вершка? А до біса! Чого подає воєнне міністерствотакі задачі до шкільної програми? Цеж прецінь дляартилерії. І на це є карти генерального штабу, де висота кождогогорбка означена. Вистарчить поглянути на мапу і вже знається,яка вона зависока.Так задуманий звертав уже поручник Люкаш на Панську,коли нагло зверещав хтось недалеко: „Гальт!”**Рівночасно з тим „Гальт!" пес почав вириватися поручниковиз рук і з радістю впав до ніг якомусь офіцерови, якийвласне крикнув „Гальт!".Поручник Люкаш глянув і задеревів. Перед ним стояв полковникКранц фон Ціллєрґут. Поручник засалютував, став передполковником на „позір" і виправдувався, що він його небачив.А треба ще знати, що полковник Кранц був відомий офіцерамз того, що любив „гальтувати”.***Він уважав салютовання за важну річ, від якої залежитьвислід війни і на якій опирається вся сила армії.„В поздоровлення має вояк вкласти всю свою душу", говоривполковник.Він добре дивився, щоби той, хто віддає йому честь, робивце по всім приписам аж до найменших подробиць.Він чатував на всіх, хто переходив біля нього. Від звичайноговояка аж до підполковника., Вояків, що недбало поздоровляли,відводив він зараз сам до касарні для покарання.Він не узнавав оправдання, що „я не бачив". „Жовнір муситьшукати своїх зверхників у товпі і про ніщо не думати,*) Вулиця валова, де колись були вали. Одна з кращихвулиць у Празі. ** Стій! *** Здержувати на вулиці.