72Берніса, то Берніс так його десь запхав, що годі було йогознайти. Лінгарт робив так само з тими паперами, що належалидо урядовання Берніса. Вони взаїмно губили собі папері,один другому на злість, а бідним арештантам на шкоду.*„Отже Швейк десь мені заподівся!” сказав авдітор Берніс.„Я скажу його закликати і як він до нічого не признається,то пущу його на волю і скажу запровадити до тебе, а ти полагодишсобі ту справу в його полку”.Коли фельдкурат вийшов з канцелярії авдітора, той казавприкликати собі Швейка і казав йому стати коло дверей, босаме отримав телефоном вістку з дирекції поліції, що потрібніпапери до числа 7267, дотично рядовика Майкснера, перебранов канцелярії ч. 1. з підписом капітана Лінгарта.Між тим Швейк бачно оглядався по канцелярії авдітора.На стінах канцелярії висіли фотографії ріжних екзекуцій: розстріліві шибениць, яких повно було тоді в Східній Галичиніі в Сербії. Дерева вгиналися, бо на їх галузках висіли бідніповішені серби і галицькі селяни. Особливо вражала одназнимка повішеної сербської родини. Малий хлопець, батькоймати. Два австрійські жовніри стережуть дерева з повішеними,а якийсь офіцер стоїть як „побідник” на переді і куритьпапіроску. З заду видно полеву кухню, як варить їсти воякамв сусідстві з трупами.„Отже що з вами, Швейку?” запитався нарешті авдіторБерніс, „що ви такого зробили? Чи хочете признатися до всего,чи хочете ждати, аж напишу проти вас скаргу? Так далібути не може. Не думайте собі, що ви стоїте перед якимосьтам судом, де переслухують дурноваті цивілісти! В нас єц. і к. військові суди. Одинокою вашою обороною може бутитільки повне признання до всього”.Авдітор Берніс мав таку методу як загубив чиї папері,і не треба дивуватися, що в таких випадках нераз діялисядуже несправедливі річи, а часто не виходило нич.Авдітор думав, що він є настільки бистроумний, що колий затратив папери до обвинувачення, то через обсерваціюобвиненого і його лиця вгадає, за що того чоловіка замкнули.Та фальшива бистрозорість довела до того, що він на прикладодного цигана, якого арештували за крадіж десяти пар* При кінці війни показалося, що третина людей сиділа черезцілу війну в гарнізоновім арешті, йані раз не була переслухана!— (Примітка автора).
73військового білля, обжалував за політику, вмовляючи в нього,що він десь у якійсь реставрації змовлявся з якимись людьмизорганізувати повстання проти Австрії і утворити з Чехії і Словаччиниосібну независиму державу з славянським королем.„Ми маємо на це документи”, запевнював він нещасногоцигана, „і тому не лишається вам нічого іншого, тільки признатися,в якій реставрації ви це робили і з якого полку булиті вояки, з котрими ви говорили і коли це було”.І нещасний циган видумав собі навіть день і назву реставраціїі число полку, а як вертав з переслухання, попросту втікчерез мур у світ.Швейк мовчав, наче могила, тому авдітор сказав: „Отжеви не хочете признатися до нічого, чому вас сюди привели?Скажіть мені, раджу вам по доброму, бо зараз я вам самскажу. Булоби одначе краще для вас, якби ви самі призналися,булаби кара менша. Це одно в нас є так, як у цивілістів: запризнання менша кара”.Нарешті заговорив Швейк добродушним голосом: „Голошуслухняно, пане судія, я тут в ґарнізоновий арешт попав,якзнайд а”.„Як то?” зацікавився авдітор. „Мельдую послушно, я можуце все пояснити дуже просто. В нас на нашій вулиці є одинвугляр, який мав дволітного гарного хлопчика, а той хлопчикпішов раз сам пішки з Виноградів аж на Лібень,* де йогознайшов поліцай, як хлопчик сидів на хіднику. Поліцай повівхлопця на комісаріят і там це дворічне дитя замкнули. А як бивоно могло було говорити і якби хтось був його запитав, защо воно там сидить, то булоби певно відповіло так, як я тепер,що воно знайда”.Острий погляд авдітора змірив Швейка з ніг до головиі задержався на його обличчу. З того обличча променіла такарівнодушність і невинність, що Берніс встав і почав скоро ходитипо кімнаті, і хто зна, що бувби він зробив зі Швейкомяк би не був прирік, відіслати його полевому духовникови.„Слухайте”, сказав він по хвилі, стаючи перед Швейком,„колиби я з вами ще раз десь зійшовся, то попамятайте собімене! — Відвести!”Вартовий відпровадив Швейка назад до келії ч. 16. Тимчасомавдітор закликав до себе профоса Слявіка.* Передмістя Праги.
- Page 3 and 4:
ЯРОСЛАВ ГАШЕКП Р И
- Page 5 and 6:
СЛОВО ВІД ВИДАВНИЦ
- Page 7 and 8:
це той духовий ґрун
- Page 9:
9ВСТУП АВТОРА ПОВІС
- Page 12 and 13:
12того з Конопішт*),
- Page 14 and 15:
14гадуєте собі, як в
- Page 16 and 17:
16„В Сараєві зробил
- Page 18 and 19:
18найяснішого пана
- Page 20 and 21:
20II.ШВЕЙК НА ПОЛІЦІЇ
- Page 22 and 23: 22„А знаєте, про що
- Page 24 and 25: 24„Вони, бестії, обф
- Page 26 and 27: 26„Перед хвилиною п
- Page 28 and 29: 28Та Швейк мав щастя
- Page 30 and 31: зомилився, це не то
- Page 32 and 33: 32Предсідник комісі
- Page 34 and 35: 34А кождий — як кажу
- Page 36 and 37: 36симулянт, я е прав
- Page 38 and 39: 38„Я це предсказав
- Page 40 and 41: 40„Обережність є ма
- Page 42 and 43: 42покришкою закупна
- Page 44 and 45: 44Та Швейк наставав
- Page 46 and 47: 46VI.ШВЕЙК ІДЕ НА ВІЙ
- Page 48 and 49: 48„Паночку, що вам?
- Page 50 and 51: 50„Кертайх!”, не бу
- Page 52 and 53: 524. ступінь: На проч
- Page 54 and 55: 54на сорок вісім год
- Page 56 and 57: 56озвався хтось з лі
- Page 58 and 59: 58Фельдфебель був б
- Page 60 and 61: 60чисто, що ви до сме
- Page 62 and 63: 62дивого рака в горл
- Page 64 and 65: 64Спеціяльний рід а
- Page 66 and 67: 66або пробує звідси
- Page 68 and 69: 68„То ще не все”, ві
- Page 70 and 71: 70„Але ви мені зачи
- Page 74 and 75: 74,,Аж до дальшого рі
- Page 76 and 77: 76також завелика і с
- Page 78 and 79: 78„Я купив тобі пон
- Page 80 and 81: 80„Мельдую послушн
- Page 82 and 83: 2.І так Швейк став ч
- Page 84 and 85: 84Потім він замовк,
- Page 86 and 87: 86Хвилю говорив він
- Page 88 and 89: 88„Ви хочете мене н
- Page 90 and 91: 90курат, „крім того
- Page 92 and 93: 92„Я подав їм адрес
- Page 94 and 95: 944.В ті дні припадаю
- Page 96 and 97: 96пали в нещастя! Не
- Page 98 and 99: 98При полевій пропо
- Page 100 and 101: 100язно, одягаючись,
- Page 102 and 103: 102XI.КЛОПОТИ ШВЕЙКА
- Page 104 and 105: 104собі індійського
- Page 106 and 107: 106„Чи ви вже скінчи
- Page 108 and 109: 108ди, посіти ласкав
- Page 110 and 111: 110чоловік забавить
- Page 112 and 113: 112шканці потерпіли.
- Page 114 and 115: 114сказав: „Скільки
- Page 116 and 117: 116навмисне тягнути
- Page 118 and 119: 118мене, шматуй мене,
- Page 120 and 121: 120сів мусів бути по
- Page 122 and 123:
122Пострах починав в
- Page 124 and 125:
124Зрештою він був д
- Page 126 and 127:
126лу брехню і всяке
- Page 128 and 129:
128Він переревав і п
- Page 130 and 131:
130схрупав разом з п
- Page 132 and 133:
132службу, то ви може
- Page 134 and 135:
134я не знаю нічогіс
- Page 136 and 137:
136падку побудуєте
- Page 138 and 139:
138Швейк втирав піт,
- Page 140 and 141:
140брати. У Вшенорах*
- Page 142 and 143:
142я запропонував ла
- Page 144 and 145:
144поручник Люкаш тр
- Page 146 and 147:
146Останнього слова
- Page 148 and 149:
148„Щ о дня в осмій г
- Page 150 and 151:
150дбав собі раз на м
- Page 152 and 153:
152маєш його з Липсь
- Page 154 and 155:
154побачив пса Макса
- Page 156 and 157:
156разом, звязаних і
- Page 158 and 159:
158Макс скакав весел
- Page 160 and 161:
160„На фронті, пане
- Page 162 and 163:
162і ніжністю та пов
- Page 164 and 165:
164однаково увільни
- Page 166 and 167:
166„Отже, слухайте,