Пригоди доброго вояка Швейка

116навмисне тягнути до трийцяти, щоби коминяр виграв, алетимчасом він дістав два аси. Та мимо того він не признавався,що має два аси і сказав, що „шіснайцятка бере!” А коминяр,бідачисько мав лише пятнайцять! Чи це не пех? Старий Вейводазовсім поблід і позеленів і чувся дуже нещасливим. Довколавже шептали йпроклинали, що він певно шахрує йфальшує,бо ніхто не хотів вірити, щоби йому так ішла карта.Шептали, що він уже раз дістав за „швіндель” у картах, хочце не була правда, бо Вейвода був найчесніший грач на світі.Корони сипалися за коронами і в банку вже назбиралося пятьсот.І господар реставрації не витримав. Він мав саме приготованігроші, які мав післати до бровару за пиво, але взявті гроші і присівся до грачів. Найперше програв двіста корон,потім замкнув очі, обернув крісло, щоби це принесло йомущастя, і заявив: „Це все, що є в банку, беру „гоп!“ „Граємов отверті карти!” сказав він. Старий Вейвода був дуже радий,бо думав, що аж тепер позбудеться того банку і змете з себелюдську ненависть і підозріння. Всі дуже дивувалися, коли вінпередіймив карти і показалася сімка і він взяв собі її. Господарсміявся під вусом, бо він мав уже в руках двайцять один.А тимчасом Вейвода дістав другу сімку і також лишив собіїї. „Тепер приходить ,,ас” або „десятка", сказав їдовито господаркоршми, будучи певним, що він виграє. „Я заложусяз вами о свою шию, пане Вейводо, що ви програєте.” Зробилосянеймовірно тихо. Вейвода висвітлює трету карту — а тотрета сімка! Господар блідне, як крейда. Це були його останнігроші! Встає, виходить до кухні, а за хвилю прибігає звідтихлопчина, щоби ми йшли пана реставратора відрізати, бо вінвисить на клямці вікна. Ми скочили, відрізали його йвідтерли,— а потім грали далі. Вже ніхто не мав грошей, всі програлидо банку, а Вейвода все повторював: „Мала бере!” Вінхотів сам пошахрувати в свою некористь, щоби бідні людевідібрали свої гроші, але він мусів свої карти викладати настіл, так, що всі бачили, що він виграє.Всі вже одуріли від його щастя і вважали його за чарівника,коли вже нікотрий з грачів не мав сотика в кишені,почали давати квіти і за хвилю на грошах у банку серед сФолабула купа паперців з їх підписами. Коминяр був уже виненкількадесять тисяч, вугляр зі Здеразу около пів міліона, якийсьмедик 800.000 корон, сторож камениці понад два міліони.Старий Вейвода пробував усяко, щоби того лиха позбутися.Він разпораз виходив ніби на сторону і просив когось другого