Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

НАШІ ІНТЕРВ'Ю
СВОЮ МІСІЮ Я ВИКОНАВ
Розмова з д-ром Миколою Мушинкою з приводу виходу його книжки у канадському
Едмонтоні
— Як повідомила газета «Нове життя», нещодавно Ви видали в Канаді
книжку «Листи Степана Рудницького до Софії та Станіслава
Дністрянських». Чому Ви цю книжку видали в Канаді, а не у Чехо-Словаччині
чи в Україні
— Книжку я підготував до друку ще п ’ять років том)к Тоді про найвизначнішого
українського географа в Україні не можна було навіть згадати. А
в Чехо-Словаччині тим більше.
— Ви кажете в минулому часі. Тепер уже можна
— Тепер уже можна, бо Степана Рудницького було повністю реабілітовано.
— Але ж Ви у своїй книжці пишете, що його було реабілітовано ще в
1965 році.
— Це одна із загадок радянської системи. Його й справді було реабілітовано
11 травня 1965 p., але про цю реабілітацію не знали ні науковці,
ні дочка Рудницького, що живе у Чехо-Словаччині, ніхто. Про реабілітацію
не було найменшої згадки у пресі, і його надалі вважали «расистом», «фашистом»,
«німецьким шпигуном», «зрадником».
— Так чому ж його реабілітували
— Про це можемо лише здогадуватися. Коли розпочалися перевірки
політичних процесів у Радянському Союзі, виявилась така страшенна маса
правопорушень, що найвищі радянські органи самі злякалися. І щоб зберегти
комуністичну партію і КГБ, які інсценували всі ці незаконні процеси,
хоча б відносно «чистими», дали вказівку — «не розголошувати» правопорушення.
Мовчати. Реабілітувати лише членів партії. Отаким чином тисячі, а
може, й мільйони людей, про яких було ясно, що вони не винні, і надалі
залишалися «злочинцями». Про них невільно було писати і навіть згадувати.
До такої категорії потрапив і Степан Рудницький. Спочатку його реабілітували,
а потім похопилися, що він не є членом партії і всю справу
«зам’яли».
— А коли Ви про все це довідалися
— Про реабілітацію С. Рудницького я довідався на початку 1989 року.
— Але ж Ви кажете, що книжку про нього Ви підготували до друку ще
п’ять років тому. Ви вже тоді були переконані в його безвинності
— У безвинності С. Рудницького я був переконаний ще в 1976 p., коли в
місті Вейпрти між паперами, призначеними на утиль-сировину, я знайшов
43 листи С. Рудницького із Харкова до рідної сестри Софії та її чоловіка
Станіслава і основні його наукові праці.
» Листи Степана Рудницького до Софії та Станіслава Дністрянських (1926— 1932).
Упорядкування, вступна стаття та примітки Миколи Мушинки. Видавництво Канадського
інституту українських студій — Альбертський університет. Довідник № 33. Едмонтон, 1991.
110 с.
99