Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

противаги і вільне підприємництво
привели до законодавчого «розгулу».
А той призвів до того, що в
США існує 600 000 юристів (на душу
населення це втричі перевищує
показник більшості країн Західної
Європи і вдесятеро — Я п о н ії).
Внаслідок цього наступає бюрократизація
суспільного життя і марнування
людської енергії.
На відміну від влади типу противаги,
Б. Гаврилишин вважає, що за
нових умов найбільш бажана колегіальна
влада (співпраця при
владі). Швейцарія і Японія є двома
варіантами такої колегіальної форми
політичного правління. У цих
країнах забезпечується консенсус у
суспільстві за відсутності чвар або
конфліктів, дисциплінованість, заснована
на довірі і взаєморозумінні
при виробленні політичних курсів
та їх р е а л іза ц ії. Між цими
варіантами бачимо Німеччину. При
такій системі правління не треба
сильної верховної влади — на всіх
рівнях правління виникають постійні
коаліції, де люди співпрацюють
між собою. Люди на рівнях громади,
сільської общини, округу, провінції,
регіону мають широкі права приймати
рішення. Цей тип влади поєднує
представницьку демократію вищих
рівнів та «пряму демократію»
на нижчих рівнях правління.
В економіці Б. Гаврилишин виступає
за «узгоджене вільне підприємництво»,
при якому налагоджено
співробітн и ц тво м іж урядом ,
бізнесом і робітництвом. До такої
системи, вважає Б. Гаврилишин,
близька система розподільного
соціалізму, яка панує у Швеції.
Ми ви клали основні позиції
Б. Гаврилишина стосовно форми
найбільш ефективної суспільної
системи. Ніде у його книзі нема і
слова про Україну, але кожна позиція,
думка і рекомендація стрімко
тягнеться до пекучих, невідкладних
потреб українського державного
буття.
Яка система цінностей найбільш
відповідає потребам України Який
тип політичного правління та економічної
системи будувати її народові
Б. Гаврилишин ні в 1980 році,
ні в 1990 р. у «Ретроспективі» не дає
заготовлених рекомендацій українським
політикам та інтелігенції. І
в цьому є сенс. По-перше, він все ж
таки десятиріччями був відчужений
від живого національного буття
України, по-друге, перебудова дала
такий калейдоскоп змін, що годі
пробувати дати їм завершену оцінку.
А найголовніше і найкорисніше,
мабуть, у тому, що Б. Гаврилишин
подає у книзі добру інтелектуальну
поживу для роздумів і пошуків
українських інтелектуалів та політиків,
поживу людям чину і думки,
що пробудились від політичної летаргії.
І, нарешті, Гаврилишин розробляє
у книзі проект нового світового
ладу. Проте інтеграція відроджених
націй, націй-держав може
наступити після того, коли вони:
— набудуть почуття власної
гідності;
— переконаю ться у власній
культурній життєздатності;
— досягнуть рівня економічного
розвитку, що відповідає іншим державам
— кандидатам на входження
до нових, більш их політичних
структур...
Але разом з тим ця співпраця може
призвести до виникнення нового
авторитаризму. Ця перспектива може
зруйнувати консенсус і спричинити
політичне правління типу противаги,
боротьби опозиції, партій за
владу. Як уникнути цих колізій
Аналіз історичного досвіду націй-держав
Б. Гаврилишин^тут може
стати в пригоді. І, можливо, найбільш
корисні поради книга Гаврилишина
подає для становлення
ефективної економічної системи. У
нас під впливом неокласичного
відродження на Заході, експериментів
Тетчер і Рейгана у поліпшенні
англосаксонського соціально­
187