Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

героя, який завжди був на боці нового, майбутнього, часто ставав самодостатньою
естетичною цінністю. Такого ж революційно-романтичного, символічного
змісту набував і дитячий будинок, колонія, комуна — як явище
нової дійсності.
Ідея векторності дитини була домінантною і в історичних творах, яких
тоді для дітей писалося чимало. Скажімо, герой гостросюжетної повісті
Г. Бабенка «Шляхом бурхливим» Дорош Наливайченко живе й діє в Україні,
в Росії, в Криму, в Січі наприкінці XVII ст. Його сприйняття подій,
політичних, економічних, соціальних процесів (вельми переконливо й популярно
змальованих у творі) є своєрідним містком між ідеєю твору й читачем.
Але ніякого морально-етичного, психологічного вкорінення героя в
сучасному йому світі немає, він, як і читач, на все дивиться неупереджено,
очима «свіжої» людини. Це, по суті, читач, адресат, перенесений автором у
давню дійсність, він лишається представником навіть не початку XX
століття, а значно дальших, досконаліших, більш світлих часів.
Часи справді незабаром змінилися, але зовсім не так, як праглося письменникам.
Дитяча література стала чутливим індикатором цих змін, значно
помітніше й оперативніше, ніж література в цілому, реагуючи на ті чи
інші суспільно-політичні процеси.
Зокрема, це зумовлено пильною увагою партії й уряду до проблем виховання
підростаючого покоління. На рубежі десятиліть вийшло понад десять
різноманітних постанов, пов’язаних з ними. Так, відчутною стала потреба
в перебудові системи освіти. З одного боку, бригадний метод належало заборонити
й запровадити натомість єдині для всіх програми, обов’язкові
підручники, суворо обмежені хрестоматії. З другого боку, педагогічна наука,
педологи, головні сили яких були зосереджені в Харкові, в Інституті
народної освіти, не лише теоретично обгрунтовували й обстоювали бригадний
метод. Вони мали ще й інший гріх перед Адміністративною Системою:
всіляко підтримували українізацію, що в 20-і роки проводилася в республіці.
Але ці аргументи, звісно, не було названо. Педологів знищили під гаслом
п овернення казки. З метою д и скред и тац ії «злочинців» їм було
інкриміновано страшну провину: вони приховували від народу чарівну
спадщину батьків, дітей ошукали. У 1934 році в Харкові відбулася Всеукраїнська
партнарада у справах дитячої літератури, на яку з’їхалися провідні
дитячі письменники з усього Радянського Союзу.
«Ця партнарада, — виголосив у доповіді В. П. Затонський, — лише перший
крок на шляху створення дитячої літератури на Україні. Правда,
рішучий крок, що робиться в переломний момент, коли ми поховали цілу
полосу, цілий етап минулого, коли на терені дитячої літератури верховодили
та шкодили ворожі нам елементи, а за ними несвідомо йшла частина
наших товаришів» *.
Попри всю зловісність цих похоронних мотивів, слід визнати, що в словах
наркома було значно більше істини, ніж здавалося навіть його слухачам.
Справді, ця широкомасштабна акція ознаменувала початок нового
етапу в розвитку літератури для юного читача. Ця література (на відміну
від «дорослої») була різноманітнішою, багатшою, ніж у попередній період.
Кадрово вона в 30-і роки постраждала не так, як «доросла», навпаки —
прагнучи порятунку, до неї прибилися нові сили, багато письменників,
•
Затонський В. П . Завдання дитячої літератури на сучасному етапі соціалістичного
будівництва / / Комуністична освіта. — 1934. — № 6. — С. 33.
178