Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

розмитою водою греблею, і назустріч їй із кущів, як чорт, висунувся
Шурка Кукса.
— Хе-хе, —■сказав він, облапуючи Юльку. — От я тебе й передибав.
Таки найняла Колю-рибалку
— Бо ти не хотів, — сказала байдуже Юлька, на лапання вона ніяк
не зреагувала.
— Але мені це дорого, — сказав Шурка Кукса. — Може, тобі щось
дешевше тра
— А чого ж, тра, — спокійно сказала Юлька. — Два рулони толі.
— На ті нещасні сінці аж два рулони — обурився Шурка. — Та туди
й одного досить.
— То достань одного, — мовила незворушно Юлька.
— І можна буде до тебе прийти — по-молодецькому ошкірив зуби
Шурка.
— Якщо не будеш п’яний, договоримся, — сказала Юлька, а коли він
ще раз хотів схопити її за пишні груди, відбилася.
— А аванс, Юль — ображено спитав Шурка.
— Аванс ти уже взяв, — сказала вона і розважно пішла стежкою так,
наче вони були незнайомі.
— Не, почекай, — догнав її Шурка, схопивши за плечі. — Це коли я
дістану толі, то... ти з обома
■— А це вже не твоє діло, — вирвала плече Юлька. — І я тебе не
силую. Хочеш, приходь, а не хочеш, я за тобою плакати не буду.
Облила його холодним перламутром своїх дивних очей, і він раптом
зрозумів, що за ту плату толь він дістане. Дістане, бо його потягло до неї,
як магнітом, аж відчув у голові знайомий заверт. Із другого боку, йому
було й образливо, що його замістив Коля-рибалка, що вона така до нього
байдужа, що так холодно й безсоромно вимагає за свою любов плату,
тобто що він як чоловік таки не зумів закрутити їй голову.
— Фу, чорт! — сказав сам собі Шурка Кукса, — що це я в неї
влюбляюся
Він аж засміявся, бо хіба можна в таку закохатися Пішов через
кладку, бо вирішив подивитися, що там робить Коля-рибалка. Рулона толі
він знав, де взяти, бачив його у повітці у Васі Равлика, там, де той
тримав дрова. Повітка була край городу, задалеко від хати, пролізти було
нескладно, йому неприємно було інше: з Васею Равликом вони тепер
вороги.
«А може, саме тому й можна забрати того рулона, що ми вороги» —
розважно подумав Шурка Кукса і заспокоївся. Заспокоївся і засвистів
щось під носа — йому робилося весело. Бо й справді, чим йому перейматися,
коли над головою світить ясне сонце, коли він знає, як дістати
рулона толі, коли вже немає ніякого клопоту і коли так легко на душі.
Адже сьогодні він усе це діло проверне і знову відчує гаряче, пекуче, як
присок, Юльчине тіло, а потім знову стане вільний, як пташка, нікому
нічого не винний і не зобов’язаний.
Уже здаля почув удари молотка й пішов на звук — хотілося йому
подивитися на того дурня, що заради принадностей почварки завербував
себе аж так, що будує тій лярві цілі сінці. Він, Шурка, од такого задоволення
відмовився, а цей на гачок попався — недаремно він рибалка.
— Привіт, Коль, — сказав він, прийшовши на горбка. — Укалуєш
— Як бачиш, — сказав Коля-рибалка.
— І вона платить тобі наложним платежом — показав зуби Шурка.
42