Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

здібний до самостійного культурного й політичного життя» (Франко). Ця
епоха витворила відтак цілий тип людини переходової доби, діяча, якому
судилося залатувати всі «люки» новостворюваного суспільного організму.
Але в класичних своїх зразках ця епоха дала також зразки високого
універсалізму, який аж зовсім не можна ототожнювати з простим
утилітаризмом, як це іноді траплялося. Маю на увазі передусім Франка.
Його універсалізм, який точніше назвати гуманітаризмом, — це ціла морально-філософська
система життєвого посвячення, щоденної практики і
високих людських цінностей. Франко, може, як ніхто, весь занурений у
моральну вселюдську культуру «людськості», замикаючи нею «верхи» і «низи»
соціального і національного організму, соціалізм і індивідуалізм,
літературу і політику. Можемо говорити про те, що в момент творення
повноцінної модерної української нації він став її батьком, пророком і гуманістом.
Новочасна моральна Книга буття, що навчала моральності, прилучала
до вселюдського духовного досвіду, виховувала українську людність,
це «весільний дар» поета новонароджуваній українській нації. Він
ідеологічно — культурно і морально — вивершував, формував її, вінчав, як
корону нареченої. «І підеш ти в мандрівку століть з мого духа печаттю». Про
цю добу утилітаризму Леся Українка згодом писала, що коли українські
діячі пережили її, коли виявилися достойними її універсальних потреб, то
українська нація і справді буде жити...
З кінця 90-х років приходить нове, молодше покоління, яке перейняло
основні завдання попереднього покоління, але проголосило послідовнішу
програму модернізації і головне — оформлення національного організму.
Відбувалося переосмислення і навіть відштовхування від універсалізму і
позитивізму попереднього етапу, переоцінка народницьких тенденцій в
ідеології національного руху. Проголошено вимоги рішучої політизації самого
руху (попередній етап відповідно розцінювався як культурницький,
просвітительський і непослідовний, період компромісів). Звичайно, окреслена
тенденція найзагальніша, це швидше перспектива розгортання руху.
Хоча Франко, приміром, підсумовуючи позитивістський період «Молодої
України», стверджував, що власне праця одного лише покоління забезпечила
«нашій нації право горожанства серед цивілізованих народів», але реальних,
конкретних завдань він залишив чимало, особливо з огляду на те, що до
цього руху дедалі активніше підключалася на початку XX ст. т, зв.
«російська Україна».
Фактично нове покоління «Молодої України» виступило з вимогами формування
нових соціальних структур і нової національної культури, які б
могли забезпечити цілісність модерної української нації — «здвигнення нашої
національної будови в усій її цілості» (Франко). Через ці обставини саме
культуротворчий аспект ставав інтеграційним для цього етапу (тоді як на
першому етапі домінувала передусім цивілізаційна мета). Отож утвердження
на карті світової цивілізації нового світу бачилось на цьому модерному
етапі через витворення певної національної культурної єдності, яку має
репрезентувати український народ. Власне «українство» мислилося в цьому
зв’язку новою культурною субстанцією. «Молода Україна» тяжіла відтак до
міфологічних структур, до творення т. зв. модерного національного міфу
(культурального, індивідуалістського, естетико-художнього тощо). Серед
різних модерних міфів, загалом популярних у цей період європейської
історії, на Україні особливого поширення набув пантеїстичний міф, що
відбивав народження нової культурної єдності з «творимого дійства» природи
і духу, натури і культури, інтелігенції і народу. Нагадаю, що в цей час
112