Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

Сергій Іванюк
ВИПРОБУВАННЯ ДИТИНСТВОМ
Виховна функція дитячої літератури. Цей вираз набув термінологічної
безсумнівності, він часто- і загальновживаний, звичний. Зрештою, саме педагогічною
спрямованістю, дидактизмом цей різновид художньої творчості
й відрізняється від інших. Якщо звернутися до радянської літератури для
дітей, то від перших днів існування дві сили спрямовували її розвиток. З
одного боку, вона була складовою загального літературного процесу,
рівноправною з іншими, отже, підпорядкована тим же законам, що й поезія,
проза, драма для дорослих; а з другого — саме дидактична наснаженість,
відверте прагнення автора впливати на читача, намагання
цілеспрямовано формувати характер і світогляд.
З перших днів радянської влади почали лунати вимоги педагогічної заангажованості,
ідеологічної наснаженості творів для майбутніх громадян і
вже в середині 20-х років дитячу літературу було поставлено під повний
контроль Державного Методичного Комітету Наркомосу: жодна книжка не
могла вийти в світ (хоч і меншою мірою, це стосувалося й приватних видавництв)
без грифу «Допущено до вжитку»...
Такий підпорядкований стан дедалі дужче розводив літературу для дітей
з літературою взагалі. Естетичні критерії практично не враховувалися при
оцінці твору, традиції виявилися розірваними. По-перше, з дожовтневих
авторів, що творили для юного читача, лишився, власне, тільки С. Васильченко.
Що ж до класичної спадщини, то «вжиток» її був надзвичайно обмеженим.
Казку, романтику, «авантурність» заборонено взагалі як шкідливі
для пролетарської дитини. Поводження з іншими дореволюційними творами
наочно ілюструє висловлювання одного з метрів педагогічної науки на
Україні в 20-і роки О. Попіва: «Візьмімо для прикладу Т. Шевченка. Шевченко
— революційний поет, іноді суголосний нашій революційній боротьбі,
але у нього є багато думок і висловів, що не відповідають нашим
соцвиховським завданням. Як бути з ним Чи підніметься у нас рука «пристосувати»
Шевченка для дітей, переробляти його твори — Відповідь на це
питання мусить бути твердою й виразною: в педпроцесі не діти для класиків,
а класики для дітей» *
Фольклор також був практично виключений з «педпроцесу». Найбільше
постраждала казка. Серед найтиповіших звинувачень на її адресу були такі:
— ідеалізм (у країні, що ставила за мету виховати своє молоде покоління
на суціль матеріалістичних засадах, це було природно);
— містика (дуже близько до попереднього);
— класова ворожість («Чи є кращий спосіб викликати в дітях захоплене
ставлення до царя, принців, царівен, як добре підібрана до цієї мети казкова
література» **;
— патріотизм (у часи, коли з дня на день чекалося світової революції,
що об’єднає всі землі, зламавши панівними класами накреслені кордони, це
було не менш лайливе слово, ніж індивідуалізм);
■— індивідуалізм («звіряча хвороба індивідуалізму» —- М. Горький);
— одновимірність казкового героя — сильного, спритного, відважного,
кмітливого, але — вірного (!);
ф
П опів О. Дитяча література на переломі 11 Ш лях освіти. — 1930. — № 4. — С. 73.
ФФ
Я новская 3 . Сказка как фактор классового воспитания / / Путь просвещения. — X ., 1923.
— № 3 . — С. 57.
176