Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

до колишньої господині Юльчиної кімнати, повністю ту місію оплативши.
Чудово знав, що теща відразу ж зафіксує це, тому її мозок на якийсь час
скаламутиться, а коли знову проясниться, то вона збагне: відчуття небезпеки
в неї прокинулося вчасно й правильно, але вона не зметикувала
тільки, звідкіля та небезпека йде.
Любка в цей час побігла вже на роботу, отже, теща не могла послати
її відразу ж у бур’яни, щоб на законних підставах забрала звідти чоловіка,
а тим часом Коля-рибалка пив із п’яницями, щось там варнякав,
вони також вигукували напівспотворені слова, і це в той час, як теща
неприкаяно блукала біля бур’янів, не зважуючись туди зайти, бо знала,
що Коля її брутально прожене, а може й стусана дати — забрати
законно його могла тільки жінка, а тещі до цього, як він сказав би: зась!
Вона не втерпіла й побігла до телефону-автомата, що був на вулиці,
аби потелефонувати дочці, — може, та вирветься якось з роботи й наведе
вдома лад, але рурка у телефоні вже вкотре була відрізана й лежала
поверх апарата; отже, аби потелефонувати, треба було дертися під Просиновську
гору, на що теща не зважилася, бо не хотіла втрачати заблудного
зятя з очей — її не так турбувало, що зять нап’ється чи навіть програється
в карти, хоч і це також зле, як те: чи не почне він безсовісно
Любці зраджувати, — саме це й було основним пунктом моральних
турбот тещі Колі-рибалки. Це вона вже трошки й підозрювала, однак
виявилося, що Коля-рибалка зблудив зовсім в інший бік, тобто пустився
берега, втрапивши в запій, що з ним також не раз траплялося — річ
неприємна, але не порівняти її з тим, коли б він почав по-негідницькому,
на переконання тещі, як справжній паскудник, стрибати в гречку, бо це
вже було б не «пустився берега», а це вже була б розпуста — це
слово Колина теща промовляла з такою зневагою, навіть ненавистю (коли
дивилася телевізора і щось там таке показували, коли про щось балакали
і таке згадували), аж у неї при цьому тремтіли вуста й повіки. Тому до
певної міри вона заспокоїлася й поперлась телефонувати дочці на роботу
— увечері так чи так на Колю чекала серйозна розмова.
А Коля тим часом гуляв. Він напився й варнякав щось невиразне, як
і його тимчасові кореші; потім вони грали в карти, а що Коля рішуче
сказав, що всі наявні гроші він віддав на горілку, а наборг ніколи не грає,
п’яниці поставилися до нього великодушно і почали грати на щиглі,
отож, коли програвали Коля з напарником, їх били по лобі щиглями,
гомерично регочучи й роззявляючи майже беззубі пащеки з білими лопатками
язиків в ротовій отхлані, а коли вигравав Коля з напарником, то
вже вони били щиглями супротивників і так само гомерично реготали:
«Га-га-га-га!» — і вилуплювали очі, роздирали пащеки, радісно били себе
по стегнах, а подеколи й обнімалися та слинили один одному мармизи.
Потім Коля-рибалка категорично мовив:
— Усьо, хлопці! Я баста!
І раптом метнувся з несподіваною для п’яного прудкістю (скажемо, що
Коля дуже п’яний не був, бо пив не з охоти, а для годиться, та й грати
комедію, як він відзначав, треба було) — метнувся туди, де мала ховатися,
за його розрахунками, теща. Розрахунки виявилися напрочуд точні,
теща підскочила, як на пружині, а Коля-рибалка загорлав:
— Гутюга! Лови її, заразу, лови підглядачку! Ось я тобі зараз кості
переламаю!
Теща вже чесала від нього щодуху, і коли б хтось цікавий спромігся
зафіксувати швидкість, з якою вона мчала крізь бур’яни й городи (біг із
4 'Сучасність* З 48