Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

— Чи поінформували Ви про свою знахідку українських географів
— Поінформував. Тоді ж я написав про нього невеличку статтю і вислав
її в Інститут географії АН УРСР у Києві (заснований у 1927 p. С. Рудницьким),
разом з інформацією про знайдену мною епістолярну спадщину визначного
географа, яку запропонував наведеному інститутові. Відповіді я не
одержав і по цей день.
— А написану статтю Ви так і не опублікували
— Не дочекавшись відповіді з Києва, я опублікував її у варшавському
«Українському календарі на 1988 рік». Була це перша стаття про С. Рудницького,
опублікована в т. зв. «соціалістичному таборі». Та й на Заході про
нього писали дуже рідко.
— Дозвольте поставити Вам трохи делікатне запитання: чому Ви як
фольклорист почали цікавитися географом Рудницьким
— Хочете сказати: «Не сунь носа до чужого проса» С. Рудницький
зацікавив мене не лише як географ, але, головним чином, як несправедливо
скривджена і нащадками забута людина. І я, як науковець, вважав своїм
обов’язком добитися реабілітації іншого науковця, який на вівтар науки,
української науки, поклав своє життя. Таж якби в інших народів був такий
визначний вчений, йому б давно пам’ятник побудували, а українці вагалися
хоча б згадати його ім’я.
— Але ж у часі, коли Ви писали про Рудницького, Ваша професія була
далека від науки...
— Маєте правду, тоді я працював кочегаром на одній із пряшівських
котелень. Оскільки й мене було насильно відлучено від наукової роботи, я
міг ліпше, ніж хто інший, зрозуміти долю Рудницького.
— Ім’я Степана Рудницького на Україні та за її межами і по цей день
майже невідоме. Чи могли б Ви хоча б у загальних рисах накреслити його
портрет
— Його портретові я присвятив перших сорок сторінок своєї праці. Свою
вступну статтю я назвав: «Степан Рудницький — перший синтетик географії
України».
Народився він 3 грудня 1877 р. в Перемишлі, однак виростав у Тернополі,
де його батько був професором гімназії. Вищу освіту здобув у
Львівському університеті. Ще бувши студентом, він під керівництвом свого
професора Михайла Гру шевського написав чотири солідні наукові розвідки
про історію козаччини. Всі вони були опубліковані у найавторитетнішому
тодішньому науковому органі — «Записках Наукового товариства ім. Шевченка».
Під кінець навчання він почав глибше займатися географією, бо
українська географія у той час була, мабуть, найбільше запущеною науковою
ділянкою. А вивчав він географію у найвизначніших професорів Львова,
Відня, Берліна. У січні 1901 р. у Львівському університеті він здобув
звання доктора філософії, а в 1908 р. габілітувався на доцента географії
того ж університету.
Написав він багато праць з географії України, якими здобув собі солідне
ім’я в науковому світі. Активно він залучився і до боротьби за самостійну
Українську державу, опублікувавши цілу низку книжок з політичної географії
України. Його карти служили основними документами на
міжнародних конференціях у Парижі та Женеві. Основна його монографія
«Україна — земля і народ», в якій він довів на конкретних фактах, що
українці є самостійною нацією, вийшла теж по-німецькому і поанглійському
і зіграла колосальну роль в пропагації української ідеї у світі.
100